Під час спілкування зі своїм семирічним сином Кирилом, я почула від нього такі слова: “Мамо, я тебе більше не люблю! Я переїду до тата!” Рішучість, що виявив Кирило, вразила мене, адже він був такий маленький.
Хлопчик самостійно взяв свої речі та запакував їх у сумку, яку знайшов поруч. Він обійшов всі кімнати квартири, прощаючись з улюбленими речами, а також нашим домашнім улюбленцем, Сімбою.
Під час того, як Ваня прощався з Сімбою, я залишилась в шоку й навіть почала плакати.
Сімба – наш найкращий друг і улюблений пес. Кирило звернувся до нього зі строгим голосом та наказала: “Сімба, слухай маму і стережи нашу оселю, доки я буду жити з татом!”
Я ніколи раніше не бачила у своєму маленькому Кирилові такої рішучості. Він стояв у дверях з напруженим поглядом і вимагав: “Мамо, мерщій відчини двері. Я їду до тата!”
Мій чоловік і я розлучились понад чотири роки тому. Цей період був дуже складним для мене. Наші стосунки були напруженими, повні конфліктів та звинувачень один одного в усьому.
Цей негатив не міг продовжуватись, і я вирішила, що цього вистачить. Ми розлучились, і син залишився зі мною. Ми дозволяли сину бачитись з батьком раз на тиждень, і це не було заборонено.
Після мого розлучення, я не зоставалась самотньою довго – знайомство з моїм другим чоловіком, Олегом, перетворило моє життя на краще. Мій син зустрів Олега цілком спокійно. А новий чоловік старанно намагався спілкуватись з Кирилом та займатись разом з ним. Олег часто відвозив його на спортивні заходи, грав з ним в ігри та віддавав багато уваги його вихованню. Для Олега Кирило став рідним сином, і він був повністю залучений до його виховання.
Однак, коли ми жили разом з моїм колишнім чоловіком, наш син був досить закритою та скромною дитиною, і ми мали певні проблеми з його вихованням. Але поява Олега в його житті змінила все. Кирило став більш жвавим, веселим та відкритим, почав краще розмовляти. Це нас неабияк тішило.
Тож я дуже здивувалась, коли мій син вирішив переїхати до свого батька та висловив такі болючі слова: “Мамо, я тебе не люблю!”. Я не могла зрозуміти, як це сталося, коли все було добре, і коли ми бачили, як він зростає та розвивається під впливом Олега.
Після короткого роздуму я вирішила не протидіяти бажанню мого сина і зателефонувала своєму колишньому чоловікові, повідомивши, що хлопчик дуже хотів побути з ним трохи часу. Мій колишній чоловік приїхав досить швидко, аби забрати сина. Я розповіла йому все, що сталося, і він зрозумів нашу ситуацію, хоча був дещо здивований. Він попросив мене не хвилюватись і пообіцяв, що буде на зв’язку.
Тиждень вже минув, а син так і не повернувся. Може хтось, на моєму місці, відчував би полегшення і відпочивав, але мені було ніяково. Протягом усього цього часу я не знала, як мій син проводить час, що він їсть, де він буває і як він справляється з уроками. Мої думки завжди звернені до нього.
Через півтора тижня Кирило подзвонив мені й повідомив, що хоче залишитись у свого батька трохи довше. Я відповіла, що вже досить, і наказала йому повернутись додому. Однак, син відповів: “Я дорослий і можу вирішувати, де і з ким мені бути!” Я не витримала й зателефонувала до свого колишнього, просячи привезти сина зі всіма речами додому. Батько зустрів сильний опір з боку Кирила, але все ж привіз його додому. Це змусило мене замислитись: може, мій син потребує психотерапевта? Чому семирічний хлопчик може розмовляти зі мною з такою неуважністю та обуренням? Які причини такої поведінки? Чого йому не вистачає? І чому він не проявляє повагу до мене?
На наступний день син відмовився їсти та заявив, що голодуватиме, доки не повернеться до тата. Це поставило мене та мого чоловіка Олега у складну ситуацію, оскільки Кирило зовсім не слухав моїх прохань. Цілу ніч я проплакала і пила заспокійливі. Наступного ранку вирішила піти до сина в кімнату та серйозно з ним поговорити. Я сіла на ліжко, заплакала і він почав дивитися на мене зі здивуванням. Нарешті підійшов та запитав: “Мамо, що сталося? Чому ти плачеш?”. Я вирішила звернутися до нього як до дорослої людини та пояснила, що мені болісно чути такі слова від нього:
– Ти моя рідна дитина, я тебе безмежно люблю. Але твої слова ранять моє серце. Синку, що трапилося? Чому ти так поводишся?
Відповідь, яку я отримала на це запитання, здивувала мене:
– Мамо, я люблю тебе! Не плач! Я хотів, щоб ми з татом знову жили разом. Я думав, що ти приїдеш до нього, і ми знову будемо разом. Я не розумію, чому ми окремо. Це все через мене? Це моя вина?
Я дивилася на свого сина і зрозуміла, як помилялася, не поговоривши з ним. Я не зрозуміла, що він мав проблеми й винуватив себе у нашому розлученні. Я обійняла його і сказала:
– Ти не винен у нашому розлученні. Ми з татом любимо тебе! У дорослих так буває, що характери не збігаються, ми зовсім різні. Але ми з твоїм татом залишилися друзями й маємо такого маленького красеня, який радує нас своїми досягненнями.
Він подивився на мене своїми великими круглими оченятами, обійняв ще міцніше за шию і промовив, що любить мене і більше не буде засмучувати. Так закінчилася вся ця історія. Згодом прийшов Олег – мій теперішній чоловік, і Кирило попросив вибачення за свою поведінку, тихенько промовивши:
– Тато Олег, я вас теж люблю! Матусю і татка свого теж люблю! Більше так не буду.
З дітьми треба спілкуватись. Ми ледве не втратили сина, не знаючи, що в нашому розлученні він звинувачує себе. Тому, бережіть своїх дітей, спілкуйтеся з ними частіше, щоб уникнути подібних загроз та проблем!
