Я розуміла чим завершиться наша із чоловіком розмова, але стояла на своєму. Зрештою, з якого то дива не люба невістка повинна переїхати знову до свекрухи тільки тому, що та занедужала. Де ж дочка яку мені роки у приклад ставили? Того дня чоловік зібрав речі і пішов.
Я не прийшла у прийми і на все готове. Навпаки, саме чоловік прийшов жити в мою квартиру і все, що ми й досі маємо це те, що було у мене до шлюбу.
Однак, для свекрухи моєї то був не аргумент. Коли ми не мали вибору і переїхали до неї, бо в нашій квартирі був капітальний ремонт, вона мені кожен шматок хліба рахувала і це я не образно кажу.
Я саме при надії була, їла за двох, чи за трьох, мені завжди хотілось. Сяду до столу, а свекруха тут як тут:
— Ти хоч звідси виходила, донечко? Де ж стільки грошей узяти моєму сину, аби холодильник був повним? Про себе не дбаєш, то про нього подумай.
Мені вона завжди у приклад свою доньку ставила. Ніна була стрункою, спритною, вправною і розумною. Вже вона готувала найкраще, була зразковою дружиною і мамою. Мені вчитись і вчитись, та й то, не було надії, що я таки досягну рівня Ніни.
Ми три роки мусили жити під одним дахом. Коли нарешті мою трикімнатну квартиру відремонтували я ледь не плакала від щастя. День, коли ми переїхали і досі найщасливіший у моєму житті.
Та відстань не означала спокій. Свекруха дивилась на нашого сина і хитала головою скрушно:
— Нічого нашого немає. – потім погляне на сина свого на мене і ніби жартома. – ніби й не наш зовсім.
Зрештою, вже всі межі вона перейшла і я просто припинила спілкування. Мій менший син і не знає свою бабусю по татові, а старший і згадувати не хоче.
Свекруха в боргу не залишилась і сказала, що саме от така моя поведінка призвела до того, що вона вирішила переписати свою квартиру на єдину доньку. Мовляв, я її не поважаю і чекати від мене добра їй нічого, а син її пішов за мною.
Та от, бачте, як склалось, коли свекруха моя занедужала Ніни вистачило аж на три тижні ходити біля мами. Вона набрала мого чоловіка і сказала, що тепер його черга і що в неї такі обставини, що вона не може більше глядіти мами. Через тиждень вона виїхала за кордон до свого чоловіка залишивши свекруху на наші руки і опіку.
Чоловік же мій – щира душа, прийшов додому і сказав, що ми повинні переїхати в квартиру його матері, адже так буде зручніше за нею доглядати. Більше того, я повинна була б і змінами помінятись так, щоби вдень бути коло свекрухи, а вже на ніч виходити на роботу.
Я слухала і не знала чи то сміятись із його наївності, чи вже плакати. Чи я молода аби вистояти нічну зміну? Чи я її донька. аби покинути свій дім, переставити життя із ніг на голову і чатувати коло її ліжка? Чи мало я вислухала, що маю все забути і судна виносити?
Чоловік навіть не уявляв, що я не дам згоди на його пропозицію. Він сказав, що в такому разі сам переїде, а я слухала і спиняти його не мала наміру.
Того дня мій Павло вийшов із квартири і вже три роки ми живемо на відстані. Ніна за кордоном і вже починає говорити про те, що треба їй квартиру у якій мама нині продавати, а вже вони собі в Іспанії і жити будуть.
Постало питання, куди чоловіку моєму із мамою. Павло вважає, що буде правильно, аби забрати маму у нашу трикімнатну квартиру, тим паче, що я тут одна, але я проти.
— То ж мама моя. Що я мушу робити? – говорить він мені ледь не щоденно.
Але я не погоджуюсь і прийняти чоловіка і свекруху у своїй оселі наміру не маю. Зрештою у неї є двоє дітей, я до чого?
Ну от скажіть, мене так важко зрозуміти? Ви б після всього погодились доглядати свекруху тільки тому, що от так просить чоловік?
Головна картинка ілюстративна.
