Моїй онуці цього року 10. Я щороку організовувала святкування її дня народження. Вона ж у мене єдина. Все старалась зробити як належно. Гарно прикрашала кімнату для святкування, завжди наготую багато смакоти, що стіл аж ломиться. Навіть печу домашній тортик, а не купую готовий.  Для онуки куплю гарний подарунок, по який вона мріяла і тут питання не в грошах. 

Минулого року подарувала їй велосипед, позаминулого – ролики та шолом. Ну це ж моя перша онученька, моя рідна кровинонька! Тим паче, онуця так старанно в школі вчиться, постійно тішить мене гарними оцінками. Вона точно школу із золотою медаллю закінчить!

Та з роками мені стало все важче це робити. Я живу з донькою і зятем, і вони жодного разу не допомогли організувати святкування. Це ж їхня дитина. Вони настільки звикли, що я роблю це все сама, що і не згадують, що потрібно готуватись чи купити щось на свято.

Цього року я підійшла до доньки і кажу:

– Іринко, мені важко вже стояти на кухні весь день і готувати страви до святкового столу. Може ти цього року мені допоможеш?

– Мамо, що ти вигадала? У мене й так купа роботи. Ті роки справлялась і на цей раз зможеш.

– То хоч поїдь зі мною скупитись, бо пакети важкі. Як я сама їх носитиму?

– Якщо тобі все так важко, то оплати святкування в кафе.

– Де ж я грошей стільки візьму? У мене маленька пенсія.

– Тобі шкода для єдиної онуки пару тисяч?

Від цих слів доньки я шокована була. Невже донька не розуміє, що мені важко? Після цього я вирішила нічого не робити, а просто привітати онуку і віддати свій подарунок.

Коли за тиждень в онуки настав день народження, я з самого ранку її привітала, живемо ми разом у моїй квартирі, і подарувала 1000 грн. Олеся була дуже щаслива.

Прийшла донька із зятем і теж привітали Олесю. Коли ми вийшли з кімнати онуки зять мене запитав:

– То що, мамо, де святкуватимемо?

– Як де? Це ви маєте мені сказати, я просто гість і попереджала вас, що не готуватиму нічого.

– Мамо, – накинулась донька, – ми ж запросили повно гостей, куди нам тепер їх вести і чим пригощати? Я ж навіть не встигну якісь легкі закуски приготувати, тим паче, у мене пустий холодильник. Казала ж тобі – святкуємо в кафе, якщо ти так лінуєшся допомагати на кухні!

– Мені байдуже. Це ви всіх запросили, от і треба було подумати про організацію.

Донька розлючена збирала і речі і сказала, що зі мною вони більше не житимуть, якщо я така егоїстка. Олеся на мене не образилась, а поцілувала і сказала, що любить, а мама пересердиться і все буде добре.

Іра і досі до мене не дзвонить і не приходить. Я не шкодую про своє таке рішення, образливо лише, що донька не дає можливості спілкуватись з онукою. Думаю, з часом все зміниться та дочка зрозуміє свою помилку.