Про матір свою Петро згадав, коли залишився без роботи.
Гроші скінчилися швидко, за оренду квартири було нічим платити.
Роботу було знайти важко, а йшла зима, перспектив мало, адже з роботою зараз усіх проблеми на зарплату звичайного охоронця в столиці не проживеш.
Тоді й Петро вирішив повернутися в село до дому, до своєї матері, а там, весною, як вже буде.
З порожньою торбою він переступив поріг старенької хати, мати його чекала, встала з ліжка, хоч важко було, підійшла до сина.
Натрудженими руками насипала борщу, картоплі, посмачила квашеної капусти.
Цілий вечір Марія заспокоювала сина, щоб не хвилювався. Урожай картоплі вона зібрала гарний, є консервації багато, поросятко та кури, їм двом вистачить, зиму переживуть.
Петрові вперше за багато років стало соромно, але не перед мамою, а перед собою, що за стільки років він геть про неї забувся, як вона тут сама з усім справлялася.
Тепер він її не залишить, весною сам посадить город, заведе господарство, піде на роботу до фермера. Тепер вони будуть разом, він її більше ніколи не залишить.
Рідніше матері немає!
