14 Травня, 2024
Заміж пішла за батьків борr: “Ніхто й не здоrадувався, що ночамu, віддаючuсь любoщам чоловіка, уявляла, що розділяє подушку з нuм, своїм Ігорем”

Заміж пішла за батьків борr: “Ніхто й не здоrадувався, що ночамu, віддаючuсь любoщам чоловіка, уявляла, що розділяє подушку з нuм, своїм Ігорем”

Надія хотіла б назавше забути той страшний день свого дитинства, коли згоріла їх хата. Та спогади, як кадри жахливої кінострічки, і досі прокручуються у її голові. Мама тоді досвітком пішла на ферму, батько – у своїх справах, а вона, 9-річна дівчинка, ще солодко спала, обнявши улюблену ляльку.

Яскраві картинки її сну перервали перелякані крики людей, що намагалися загасити пожежу. Тріщали шибки, вогонь з блискавичною швидкістю охопив дім… Десь поруч істерично кричала мама, яка прибігла з ферми, з даху злітала розпечена черепиця, а вона, захлинаючись гірким димом, не могла дихати… Враз щось важке і пекуче вдарило Надійку по ніжках, накрило ляльку. Вона ще встигла почути протяжний звук пожежної сирени і провалилася у порожнечу повідомляє osoblyva.com

Потім були тяжкі дні у лікарні, де біля неї, усієї у бинтах, сидів посивілий батько. «Ти можеш порухати ніжками, доню?» – спитав боязко, коли Надя розплющила очі. «А де мама, татку?» – запитанням на запитання відповіла Надя. Сльози наповнили батькові очі: «Відтепер мама буде допомагати нам із неба», – мовив сумно. Надійка ледь підвела до вікна голівку і розплакалася: « Я не бачу на небі матінки, тату!»

Усе село, колеги з будівельної бригади, де працював батько Тарас, перейнялися їх бідою: зібрали кошти, допомогли відновити житло. Та особливо батько був вдячний сусідові Антону, який врятував Надійку. А ще позичив йому чималу суму і запропонував пожити з донькою у них.

До року на їх подвір’ї уже красувався гарненький будиночок, обрамлений молодими саджанцями. Надійка тішилася, що батько подбав і про окрему кімнату для неї, яку гарно облаштував.

Радість доньки передавалася Тарасові, який ніяк не міг оговтатися від страшного горя. Не раз думав: ліпше б не Юля, дружина, а він загинув у тій пожежі. Знав: тепер мусить бути доньці і за маму, і за батька. Вірив: усе ще буде у них добре. Єдине, про що ні хвилину не забував – борг, який зайняв у Антона. Та сусід не квапив його: «Повернеш, коли зможеш. Ніхто ж не застрахований від горя».

Та, як кажуть, людина планує, а доля керує. Якось на роботі Тарасові чомусь запаморочилося у голові, а ноги, що враз стали слабкими, не втримали його на риштуванні. Відтоді Надійка подорослішала. Тепер уже вона носила татові передачі у лікарню. Вчилася варити, прати, прибирати.

З часом батько став робити перші кроки після виснажливої хвороби, зайнявся ремонтом взуття на замовлення. Справжньою красунею виросла Надійка. Щоб не залишати наодинці хворого батька, вступила на заочне відділення у педагогічний.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *