Я одружився на дівчині з сусіднього села, дуже люблю дружину. Жити вона переїхала до мене, у нас малому три роки вже, жінка вийшла на роботу у школу, я працюю в місцевому господарстві.
У мене батьки все життя разом, дуже дружно живуть. Я ними пишаюся і хочу, щоб і в моїй родині так само було. Ми з братом ніколи не чули, щоб вони сперечалися, підвищували одне на одного голос. Зрад у них не було, живуть у повазі, довірі. Все життя трудяться.
Брат мій менший ще з батьками живе, бо у нас різниця аж дев’ять років, а я зі своєю сім’єю живу у хаті, яку успадкував від прабабусі. Мої батьки ремонт допомогли зробити, одним словом, все добре.
Аби не теща!
Вона вже давно була розлучена, коли ми з дружиною познайомилися. То сходилася з кимось, то розходилася.
На наше весілля я попросив дружину, щоб вона свого чергового кавалера не приводила. І правильно зробив, бо вона з ним і розбіглася через кілька місяців.
Якийсь час сама була, а це півтора року тому зустріла таки якогось мужика, розписалися вони. Переїхала до нього в райцентр у квартиру. І ось, маємо: чекають вони дитину!
Теща ходить пузата, ну срамота ж! Дядько чи тітка будуть меншими за племінника! Знайшла собі молодого і ось тепер приїздить до нас в село, від людей соромно. Я б взагалі з нею не спілкувався, але дружина її захищає, говорить, що мама, нарешті, щаслива, знайшла своє щастя. Їй всього 48, чому б ні?
Всього 48! Вже онуків пора няньчити, а не з пузом ходити! А як він ще її потім покине? Моя мама, на приклад, саме за це переживає. Ну на чию голову тоді теща зі своєю дитиною? Правильно, на нашу, нам їй допомагати прийдеться, а якщо що з нею?
Одним словом, не думає наша теща головою, зовсім не думає… Який приклад для нашого сина?
З дружиною конфліктувати не хочу, тому й терплю її іноді в гостях, а так би – то гнав поганою мітлою з двору.
Автор – Микола К.