Сьогодні ми з молодшим синочком повернулися з лікарні. Лежали в «інфекції». У нас все добре і мова не про це. А про дивовижну людину Галю. Вона доярка з далекого села. Виросла в багатодітній сім’ї і сама мама трьох дітей. З молодшеньким вона якраз і потрапила в лікарню в одну палату з нами.
Дитина у Галі була одна з найбільш спокійних і адекватних… Сама вона також відрізнялася ввічливістю, простотою і притягуючою природністю. Загалом, Галя навела мене на багато різних думок… Хочу поділитися ними.
За моїми спостереженнями в лікарню мами тягнуть багато (навіть дуже багато) іграшок. Пізніше родичі ще доносять що-небудь цікавого.
Насправді це зручно. Дитина хворіє: ниє і плаче, а ти сунеш її в ліжечко, покладеш крутий ігровий центр і можна відпочити, «позависати» в фейсбуці, обдзвонити всіх і розповісти про те, як тобі погано і важко.
Галя прийшла без іграшок. Точніше було одне брязкальце-їжачок. Я подумала грішним ділом – ну треба ж, яка біднота (в прямому і переносному сенсі). Але через кілька годин я зрозуміла, що Галі і її дитині це не потрібно. Вона так часто брала малюка на руки (без роздратування). Вона його цілувала і лоскотала, розповідала віршики і примовки (я навіть дві вивчила), що ніякі іграшки, ніякі розвиваючі центри не потрібні. Вона отримувала насолоду від спілкування з ним.
Серед моїх знайомих питання грудного вигодовування обговорюється досить активно. Мами міркують: годувати не годувати дитину грудьми, втрачає вона форму після цього чи ні, який захват повинен бути у дитини, де більше поживної цінності в молоці або в суміші, як швидко після пологів можна «відтягнутися» і «потусити» з друзями.
У Галі цього немає. У неї немає навіть таких думок і запитань. Для неї годування грудьми – це природно. Це норма. Ви думаєте, у неї просто не було проблем? Були… Просто вона не розуміє, як своє чадо можна годувати чимось ще, як можна кудись прагнути – якщо з тобою такий теплий маленький клубочок… Молоко після пологів у неї приходило десь через тиждень-два з труднощами. Але це я називаю їх труднощами. Вона їх вважає нормою. І весь цей час вона, знаючи, що це абсолютно нормально, вела себе природно.
Зазвичай в лікарні до кінця перебування першої доби, максимум двох, матусі дзвонять близьким і виносять їм мозок (втомилися і все таке) по всяких дурних причинах. Я теж винесла. І взагалі ми часто скаржимося, що втомилися і це при незліченній кількості няньок.
У Галі так йдуть справи: у неї троє дітей, чоловік, дім, господарство (корова, 2 теляток, хтось ще), город (вона сама там все садить). Далі ще цікавіше! У неї немає пральної машини, ні водопроводу, ні опалення. Воду вони носять з колодязя. Пере вона руками. Є правда дошка для прання. І при всьому при цьому вона, о диво, не скаржиться. Я її питаю: «Ти втомлюєшся?» Вона каже: «Ну втомлююся, але ж це моя сім’я, це моє життя, моє щастя… І втома – теж моя». Ну і мозок вона нікому не виносила ні до кінця першої доби в лікарні, ні в другої… Взагалі не виносила і не вередувала…
За чотири доби Галя нікого не засудила і не «облила брудом», з великою повагою розповідала про своїх батьків, чоловіка, братів і сестер… Хоча дуже гламурні панночки за нинішніми мірками із сусідньої палати неабияк дістали медперсонал і елегантно обматюкали працівників відділення… І не тільки їх…
До чого все це я? Мені здалося що у такої простої людини, як Галя, досвіду, життєвої мудрості і просто щастя набагато більше, ніж у сучасного середньостатистичної освіченої людини. І взагалі, чим більше спілкуюся з такими ось простими людьми, тим більше дивуюся скільки в нас егоїзму, дурості, ниття і споживацтва…
У гонитві за сучасними цінностями, ми втрачаємо щось дуже важливе в своєму житті…
Наталя Козирева
