Щоразу, перед приходом гостей, ми купували ті продукти, які в звичайні дні не могли собі дозволити. Я була в декреті, а чоловік заробляв мало, тому я розуміла все. Але нещодавно я дізналася, що чоловік часто ходить до своїх родичів на свята та дні народження, поки я сиджу вдома. А ще більше мене засмутила причина тих походеньок
Я вже не молоденька дівчинка, а давно заміжня жінка і мені здається несправедливим те, як ставиться до мене мій чоловік. Навіть коли ми зустрічалися ще до нашого до весілля, він особливо не дуже доглядав за мною: часто скаржився на брак грошей і дарував на свята тільки якісь милі дрібнички: квіти, солодощі, біжутерію. Тоді ми були молоді, і мені така поведінка здавалося нормальною, але зараз відчуваю, що він просто мене не цінує.
Коли ми починали зустрічатися, то обоє не мали великого достатку. Іноді він навіть довгий час був без грошей без грошей, і мені доводилося самій оплачувати наші походи в кафе або купувати квитки в кіно. Коли ми вирішили жити разом, ситуація залишилася приблизно та ж сама. Ми навіть домовилися оплачувати навпіл рахунки на їжу, комуналку і інші великі витрати. Я ніколи не вважала себе дріб’язковою, і намагалася радіти тому, що ми все в цьому житті доб’ємося разом, адже все життя в нас ще попереду.
Спершу ми оплачували навпіл побутові витрати, потім скидалися на весілля і спільні відпустки, потім разом тягнули кредит. Озираючись назад, мені навіть здається дивним те, що за час нашого сімейного життя я відсиділа повноцінний декрет з дитиною, і чоловік мене не говорив в цей час оплачувати загальні витрати навпіл. За звичкою я, звичайно, намагалася час від часу підробляти вдома, але цих грошей ледве вистачало мені на одяг та іграшки малюку, тому достатком сім’ї займався повністю чоловік. Хоча ми в цей період не бідували, але витрачатися на себе він мені особливо не дозволяв: постійно нагадував про те, що ми тепер батьки, і що в першу чергу повинні думати про інтереси своєї дитини. Тому одяг я собі в декреті майже не купувала: доношувала те, що купувала ще багато років тому.
Кожен раз, перед приходом гостей, ми купували ті продукти, які в звичайні дні не могли собі дозволити, але це дрібниці. Справжнім непорозумінням для мене стало те, що під час сімейного життя я побачила, які подарунки чоловік купує своїм родичам. Він може відкладати на них зі своєї зарплати по кілька місяців, щоб потім порадувати свою бабусю, батька або племінницю заповітної річчю, яку він добре знає, що вони хочуть. І це відбувається в той час, коли на мій день народження він «згадує» про те, що у сина ще немає зимової куртки чи що він давно мріє про радіокеровану машинку.
Чому я повинна відмовляти собі в елементарному, якщо на своїх родичів у нього завжди знаходяться гроші? Невже я для нього нічого не значу? Звичайно, скоро малюк звикне до садочка, і я зможу сама на все заробляти, але навіщо мені чоловік, який мене не цінує? Для нього інші люди важливіші власної дружини, матері його дитяти.
