Якось читала одну мудру фразу, яка мені дуже закарбувалася в пам’яті. Я не пам’ятаю дослівно, але звучить вона приблизно так: «Коли батьки працюють, а діти насолоджуються життям – онуки будуть просити милостиню»” І от натрапила на дуже гарну публікацію.
“Гроші гроші гроші. А я хочу заступитися за хлопчиків, які працюють офіціантами, вантажниками, продавцями і поки що не мають особливих фінансів.
Чоловік з грошима це, звичайно, добре. Ніхто навіть сперечатися не стане. Але все ж таки не можна вимагати від двадцятирічного хлопця, щоб він заробляв як тридцятирічний чоловік.
В цьому віці треба дивитися таки не на гроші, бо якщо вони і є у великій кількості, то, швидше за все, батьківські. Нині таких хлопчиків повно, до речі – до інституту мама допомогла вступити, круту машину тато подарував.
Але якщо трапиться щось з батьками, то хлопчик вже нічого з себе представляти сам не буде, тому що нічого не вміє і не звик до чогось прагнути.
Тому в молоденьких хлопцях все ж таки треба шукати цілеспрямованість. Ось якщо хлопець в двадцять років навчається в інституті, а вечорами, вибиваючись із останніх сил, підробляє та хай навіть і офіціантом, аби не сидіти на батьківській шиї – це для мене показник. Такий багато чого досягне.
Бери, не прогадаєш.”
© Маргарита Булгакова