Іноді людину починають переслідувати хвороби і нещастя.
Буквально на рівному місці стаються травми, аварії, раптові напади хвороби. Часто буває так: одну хворобу лікують, але тут же виникає інша, третя… Організм стає як стара тканина, яку штопають і зашивають в одному місці, а вона рветься в іншому… І саме життя стає як стара тканина: не встиг залатати одну дірку, як знову утворилася діра.
Може, це чиєсь зле закляття, може, це зла доля переслідує нещасного? Не завжди це так. Іноді причина в душевній травмі, в розбитому серці, які відняли у людини волю до життя. Як тільки пропадає інстинкт життя (людина у відчаї і апатії), за жертвою пов’язуються темні сили. Вовки підходять все ближче, дивлячись, як згасає багаття.
Мені лікар-нейрохірург розповів нещодавно історію з практики: він робив операцію пацієнтці. Складну, але звичну. Він відмінно все знав і вмів. Але почалися такі несподівані проблеми і труднощі на кожному кроці, що він прийшов в жах. То одне відбувалося, то інше. А в кінці почалася кровотеча, яку він насилу зупинив. Він врятував пацієнтку. Дивом, шаленою працею, героїчними зусиллями. А потім почалися ускладнення. Несподівані і нетипові. Їх теж з величезним трудом вдалося усунути. І жінка вижила.
Лікар потім прийшов до неї і підбадьорювати почав. І розповів, як дивом її врятували, як багато зусиль доклали для її порятунку. Значить, ви повинні жити! – так він сказав. А пацієнтка подивилася безрадісно і сказала тихо: «Спасибі. Але я не дуже хочу жити!”. У неї була важка ситуація в житті, складна. Її кинув коханий чоловік після двадцяти років шлюбу, вона важко це переживала. І повністю втратила бажання жити, хоча не зовсім усвідомлювала це.
Внутрішньо вона немов закликала смерть, але смерть – не стара з косою. Вона приходить іноді у вигляді провісників: хвороб, невдач, нещасних випадків, втрат, нещасного збігу обставин… Людина втомилася, їй погано, вона відпустила поводи колісниці життя і перестала ними керувати, так вважали мудреці. Коли колісниця звалиться в яму – питання часу. І цей випадок з ускладненнями дуже на лікаря вплинув. Адже не могла ж сама жінка накликати і викликати перешкоди, такі ускладнення, ланцюг негативних подій, збіг фатальних обставин? Могла. Не спеціально, не свідомо, але могла.
Механізм “психогенного самогубства” неясний. Але ось так і буває: щоб вижити, треба мати волю до життя і хотіти жити. Дуже хотіти. Ну, і важливо, щоб хтось теж цього хотів і боровся, як цей лікар. Який врятував жінку всупереч усьому. Але такий лікар не всім попадається … неприємності і нещастя можуть переслідувати тих, хто втратив волю до життя. Хто внутрішньо здався на волю долі. Давайте все ж будемо хотіти жити. Щосили. Це дуже допомагає залишатися здоровим і щасливим – і лікар це теж зазначив у своїй практиці.
© Анна Кир’янова
