Для початку – трохи вульгарного матеріалізму. Особисто я свою дружину вибирав по запаху. Ну, тобто, як вибирав? Я, звичайно, не бігав за дівчатами з розчепіреними ніздрями, це було б занадто. Просто одного разу опинився в радіусі дії однієї з них, глибоко вдихнув, видихнув і зрозумів, що все – життя склалося.
Подальший досвід показав, що повітряно-крапельний шлях побудови стосунків – він, якщо і не бездоганний, то, принаймі, ймовірність трагічних помилок зводить до мінімуму. Особливо, якщо дотримуватися елементарних заходів обережності, головна з яких звучить просто зухвало: до подружнього життя ні в якому разі не можна ставитися занадто серйозно. І Боже вас збав гнатися за сімейним щастям. Немає в особистих стосунках більш руйнівної сили, ніж наполегливе бажання зробити їх ідеальними.
Поки я був молодий і безсімейний, я вірив Льву Миколайовичу Толстому, який сказав, що всі щасливі сім’ї щасливі однаково, а нещасні – нещасні по-своєму. Нічого хорошого, до речі кажучи, це знання не обіцяло. Виходило, що подружнє життя – в будь-якому випадку пекельна мука. Або тебе чекає неймовірно нудне, передбачуване, банальне благополуччя, або – веселеньке до нестями нещастя. І якщо вже вибирати з цих двох бід, то друге навіть, немов привабливіше.
Але потім я підріс і зрозумів, що в реальному житті, яке не зобов’язане відповідати висловам великих письменників, все зовсім не так. Не буває ніяких щасливих і нещасних сімей. Бувають просто сім’ї.
В яких люди люблять одне одного, терплять одне одного, доводять до сліз, сваряться, кричать: “Все! Розлучення!”, просять потерти спинку, ревнують, причому іноді навіть по суті, нудьгують в розлуці, захищають одне одного від зовнішніх нападок, намагаються із завтрашнього дня разом вести здоровий спосіб життя, б’ються за місце на унітазі, ненавидять тещ і свекрух, звинувачують всіх підряд в поганому впливі на дитину…
Загалом, носять вантаж одне одного і таким чином, виконують закон Христа. Нещасних сімей не буває. Буває, що сім’ї розпадаються. І більшість таких шлюбів – законних і “цивільних”, – які я бачив у своєму житті, не витримували випробування часом з однієї простої і дуже бридкої причини. Люди в цих сім’ях всіляко намагалися досягти досконалості.
Вони вибирали одне одного за прикметами “духовної спорідненості”, щосили намагалися знайти спільну гармонію, наполегливо допомагали одне одному виправитися від недоліків, будували унікальну систему взаємних стосунків відповідно до особливостей своїх дорогоцінних особистостей, намагалися зрозуміти одне одного, і як наслідок – прагнули жити в атмосфері повної прозорості, ніяких таємниць, деякі навіть вели спільний щоденний щоденник.
Всіма силами ці бідні люди будують сімейне щастя. Бо сім’я – вона ж для щастя, для чого ж ще? Сім’я – вона ж для того, щоб кожному в ній жилося ще краще, жилося ще веселіше, ніж до шлюбу. Сімейна кар’єра – це ж хороший метод, хоч трохи покращити безглуздий навколишній світ. Сімейний проект – головне, що ти повинен зробити в цьому житті. І якщо вже будувати сім’ю, то ідеальну. На п’ять з плюсом.
Ось ці думки – найпотужніший руйнівник сімейного життя.
Тому що, як тільки замість плюса після п’ятірки зрадницьки вимальовується мінус – починається пекло. А вже якщо, не дай Бог, замість п’ятірки, четвірка – зовсім фукусіма. Найменші проблеми, які навіть виправляти не треба, а просто забути – і в голову відразу починають лізти сильно розумні думки. А може, наші стосунки – це просто помилка? Може, я взагалі зв’язав(ла)ся ні з тією людиною? Може, мій ідеальний партнер ще чекає мене і треба поквапитися, поки не пізно?
Хтось колись вирішив, що без взаєморозуміння любов не любов і щастя не щастя. І ось тепер тисячі неодружених журналістів на сторінках чоловічих і жіночих журналів розповідають нам, як цього проклятого взаєморозуміння досягти. Десятки тисяч розлучених психологів дають консультації з гармонізації і будівництва сімейних стосунків. В безглуздому цивілізованому світі з кожним днем міцніє ставлення до сім’ї, як до чогось такого, що з перших днів треба виправляти і лікувати. Нам наполегливо нав’язують стандарт ідеального чоловіка, ідеальної дружини, ідеальної дитини і навіть ідеальної тещі – а потім ми все життя страждаємо від того, що не в змозі його досягти.
Напевно, я ризикую спровокувати наступним абзацом сотні сімейних скандалів серед читачів, але все-таки… Відчепіться від мене – я не хочу в своєму неправильному сімейному житті нічого вдосконалювати! І не треба мене, будь ласка, вчити взаєморозумінню! Припиніть лізти в душу з вашої гармонією! Гармонізуйте краще свого домашнього песика, а ще краще – хом’ячка.
Мене все влаштовує. Мої тато і мама регулярно сварилися, обидві бабусі з дідусями “все життя одне одному псували” і навіть прадідусі з прабабусями були повністю позбавлені нещастя жити в ідеальному шлюбі. Я якось вже звик і не бачу в негармонійних стосунках ніякого жаху. І у дружини моєї з цією справою був повний порядок – і по маминій лінії, і по батьковій.
Ми хочемо сваритися і миритися. Тому що сваритися і миритися – це нормально. Сваритися і миритися – це взагалі-то головна ознака близькості. Головне – щоб між людьми залишався запах любові, що паралізує і ось подібне відчуття: дівчинка моя, хлопчик мій… Все інше – від лукавого.
