Чоловік, Олексій, у мене господарський, на всі руки майстер. А головне – ощадливий. Навіть дуже. Точніше, скупий.
Коли ми тільки одружилися, то це не дуже помітно було. Знову ж таки кохання: все гарне в людині підкреслюєш, а погане – не помічаєш.
Правда, прикро було, що ніколи чоловік мені навіть квіточки не дарував, а про подарунки я навіть мовчу. А з іншого боку, нічого зайвого не витратить, все до будинку. З економії він не пив і не палив, що теж добре.
Відразу після весілля він запропонував, мовляв, давай я свою зарплату відкладатиму, і ми на неї великі покупки робитимемо, а твоя зарплата – на поточні витрати піде.
Справді, виходило непогано: я оплачувала комунальні послуги, купувала продукти та одяг, а за гроші Олексія ми й меблі купили, і побутову техніку, і навіть згодом – машину.
І все б добре, живи та радій, тільки його ощадливість трансформувалася в жадібність, яка згодом почала набувати потворних форм.
У кафе мене з подружками не пускав, бо це зайві витрати, у гості ми майже ні до кого не ходили та й до себе вкрай рідко когось запрошували – навіщо гроші на вітер пускати.
Але коли він доньці пошкодував грошей на навчання, а мамі відмовився допомогти, коли їй потрібні були гроші на лікування, я збунтувалася. Зрозуміла, що з цим жадібним негідником більше жити не можу.
Сказала Олексію про мій намір розлучатися і почула у відповідь:
− Хочеш розлучитися? Давай! Тільки тут у квартирі все моє: і меблі, і телевізор, і газова плита, і пральна машина, та й взагалі, все на мої гроші куплено. А твоя тут лише книжкова поличка, з якою ти від своєї мами прийшла. Ось забирай цю поличку і їдь до матері в село, хату-читальню влаштовуй!
Прикро мені стало, але якось відповісти я не знайшлася що: дійсно, у квартирі всі меблі, і побутова техніка, та автомобіль – все куплено на гроші чоловіка.
Не могла я заснути тієї ночі, все думала:
– Як же так вийшло, що я весь час працювала, гроші отримувала, економила на всьому, курортами не їздила, ікру ложками не їла, а у квартирі навіть табуретки моєї немає? І що мені тепер робити, справді одна полиця для книг належить?
Але потім я заспокоїлась, ступор від злого крику Олексія пройшов, в голові все стало ясно, і я знайшла, що відповісти чоловіку.
Вранці, коли чоловік на кухні пив чай, економно заварюючи чайний пакетик втретє, я спокійно і дуже чітко сказала:
− Так, Льоша, ти маєш рацію: нічого великого та значного за мої гроші в нашій квартирі не куплено. Я згодна піти з однією цією книжковою поличкою. Тільки я підрахую, скільки за всі наші роки спільного життя я витратила на комуналку, продукти, миючі засоби, шампуні, зубні пасти, постільну білизну. Ось цю суму ти мені, будь ласка, відрахуй і поклади на мою книжкову поличку.
Чоловік не чекав такої відсічі.
А я поставила остаточну крапку:
− А якщо за законом ділити, то будь-який юрист тобі скаже, що все спільно нажите майно ділиться навпіл незалежно від того, на чию зарплату воно куплене.
Розійшлися ми по різних кімнатах, заспокоїтися. Потім знову зійшлися на кухні, вирішувати, що робитимемо далі.
Вирішили, що все-таки стільки років разом прожито не дарма, і звикли ми один до одного, і донька у нас чудова росте, і стільки гарного було, і розлучатися – не найкраще рішення.
У спокійному тоні я чоловікові свої зауваження висловила, він мені свої, пообіцяли один одному виправляти свої недоліки. Чоловік швидко одягнувся та вибіг із квартири. Незабаром він повернувся з трьома трояндочками та тортиком.
Усією сім’єю ми пили чай з тортом та з величезним задоволенням. Зрозуміло, що тепер ми заживемо по-іншому, дружньо і добре.
