– У твоїх батьків порожня квартира, а ми мотаємося по чужих кутах, – вкотре висловлювала обурення Світлана.

– Ну, ти ж їх чудово знаєш, і пам’ятаєш цю історію, – виправдовувався Євген. – Ця трикімнатна нашої з сестрою бабусі, й вони її бережуть.

– Все прямо логічно, – шаленіла Свєта. – Квартира порожня, твоя рідня якісь історії вигадує, а ми з маленьким сином вкотре переїжджаємо.

Чоловіку сказати було нічого, оскільки дружина цілком мала рацію. Їм правда довелося перебиратися на нову квартиру, тепер на роботу було не зручно кататися, і довелося Льошку переводити в іншу школу.

Тільки особливого вибору не було, бо своє житло купити вони не могли, а батьки демонстрували категоричність, щодо квартири, що пустує.

– Ви молоді, зараз час можливостей, а на цю нерухомість у нас свої плани, – говорила Віра Петрівна синові.

– Мамо, ну міркуймо об’єктивно, – намагався зберігати спокій Євген. – У вас з батьком житлове питання вирішено.

– У сестри з чоловіком чудова квартира! А ми з дружиною та сином блукаємо чужими кутами! При цьому, квартира бабусі порожня, і могла б розв’язати всі проблеми.

– І як ми повинні її ділити між тобою та Юлею? – не розуміла мати. – Юля живе у квартирі чоловіка, вона є такою ж спадкоємицею, як і ти, тож тут можуть виникати неприємні моменти.

– Але їй житло не потрібне, а ми б самі домовилися, і виплатили їй половину від вартості квартири, – розповідав Євген.

– Ні, ми з твоїм батьком все вирішили, й хочемо, щоб ця квартира дісталася вашим дітям, – розповідала мати.

– Вам ми дали вищу освіту, та допомогли на ноги встати. Але ніхто не знає, як далі життя складеться, і вашим дітям ця допомога може стати суттєвою підтримкою.

– Взагалі не розумію логіки, – обурювалася потім Світлана. – Невідомо, що буде через багато років, Льошка тільки в другий клас йде, і йому поки що ця квартира не буде потрібна.

– Зате вона залишиться стояти без діла, і знеціниться, а ми скажені гроші віддаватимемо чужим людям за оренду.

– Що ти пропонуєш мені зробити? – бісився Женя. – Фактично, право власності належить моєму батькові, а вони з матір’ю так вирішили.

– Тільки мені дуже цікаво, як і що з цього має вийти, – бурчала Світлана. – Нашому Льошці вісім років, а синові твоєї сестри сімнадцять.

– Він скоро стане зовсім самостійним, і тоді твої батьки точно віддадуть йому квартиру, а ми знову залишимося не в ділі.

Євген бісився від безвиході та нерозуміння, як далі бути. Він розумів, що дружина має рацію, але не міг виступати проти своїх родичів.

Вони були категоричними в цьому питанні, не збираючись віддавати квартиру синові зараз, чи ділити на двох.

Вони з дружиною часто сварилися через квартирне питання, і поки що не особливо розуміли, як зможуть розв’язати цю проблему.

– Мені здається твоя рідня спеціально провокує конфлікт, і дає нам зрозуміти, що не варто розраховувати на цю квартиру, – тиснула на чоловіка Світлана.

– Прямим текстом вони не наважуються на конфлікт іти, тож усілякі відмовки вигадують, і приплітають турботу про онуків. А самі просто зібралися віддати квартиру твоїй сестрі!

– Це не правда, батько і мати ніколи нас не поділяли, й точно не стануть подібні номери викидати, – відбивався Євген.

Але заперечувати очевидне стало неможливо після того, як батьки вирішили віддати квартиру на тимчасове проживання старшому онуку.

– Максим вступає в інститут, починає самостійне життя, і він поки що поживе у квартирі бабусі, – розповідала мати синові.

– Ви справді вважаєте це нормальним? – не розумів Женя. – Значить підліток, який чудово може жити з батьками чи в гуртожитку, гідний проживання в окремій квартирі, а ми маємо й далі блукати світом?

– Ну ви дорослі та самостійні люди, а Максиму треба вчитися самостійності, та прийняттю правильних рішень, – розповідала вона.

– Ти не хвилюйся, ми з онуком всі питання відверто обговорили. Він житиме у квартирі на період навчання, все одно Льошка поки що маленький.

– Цікаво, і що ж планується потім? – не розумів Євген.

– Максим виросте, і в нього буде своє життя, будинок, сім’я, і на той момент школу закінчить Льошка, – розповідала мати.

– Тоді квартира стане для нього тимчасовим притулком. А після того, як обидва онуки стануть остаточно самостійними та незалежними, ми вирішимо, що робити далі.

– Тільки ти можеш вірити в це марення, – репетувала потім Світлана. – За п’ять років взагалі невідомо, що в житті може статися.

– І що я маю робити? – не розумів Женя. – Сто разів намагався з батьками з цього приводу нормально поговорити, тільки все марно.

– Навіть якщо теоретично припустити, що твоя рідня справді потім на таких же умовах пустить у квартиру жити Льошку, ти подумай, у якому вона може бути стані, – обурювалася Світлана.

Розлючена жінка відмовлялася приймати доцільність суджень свекрів, і вирішила сама відверто поговорити з сестрою чоловіка. Тільки Юля особливо слухати її була не готова.

– Ну це в принципі наша з Женею спадщина, і тобі туди нема чого втручатися, – впевнено говорила вона.

– Цікаво, а якби наш син був старшим, і у вас не було квартири, ти теж так би міркувала? – психувала Світлана.

– Не створюй проблеми на рівному місці, й взагалі, прийми ситуацію спокійно, – відмахувалася від неї Юлія.

Світлана не могла змиритися з тим, що відбувається, вважаючи це найвищим ступенем несправедливості.

Вона чудово розуміла, на що квартиру може перетворити хлопець, якому зараз самостійність в голову вдарить, і він в себе сильно повірить. Тільки зробити нічого не могла. Вона просто перестала спілкуватися з ріднею чоловіка.

– Мені нема про що говорити з людьми, які ні в що не ставлять нашу думку, і просто намагаються обманювати, – обурювалася вона.

– І взагалі, нам потрібно радикально розв’язувати проблему з житлом, і нехай твоя сестриця та батьки, подавляться своєю квартирою.

– Взагалі ти говориш про моїх родичів, і я не потерплю такого відношення, – ображався Женя.

– Через твою м’якотілість, наш син залишається без нічого, – не контролювала себе Світлана. – Я для себе все зрозуміла, і пропоную нам брати кредит на квартиру, раз від спадщини нічого не світить.

Євгенові ідея з кредитом зовсім не подобалася, але особливого вибору не було. Дружина йому мозок проїла, та й справді набридло по чужих кутах блукати, і синові потрібна сталість.

Оформивши кредит, Женя вимушено влаштувався на другу роботу, їм доводилося сильно заощаджувати, зате тепер почувалися впевненіше, і вже не оглядалися на родичів в очікуванні дива, чи їхньої прихильності.

– Ти зовсім себе не бережеш, ореш, як віл, – невдоволено поглядала на невістку свекруха. – Може варто квартиру менше брати, або в принципі не поспішати.

– А чого нам ще чекати? – Не могла мовчати Світлана. – Єдиним варіантом менше орати, та свій дах над головою мати, була виплата Юлі її половини від квартири бабусі, але ж ви вирішили інакше.

– А ти на нас все не спихай, – відбивалася жінка. – Між іншим, ми свою квартиру самі купували, а потім ще двох дітей на ноги поставили, й нічого.

– Так і ми впораємося, – упевнено казала Світлана. – Звичайно буде складно і важко, але якось вивеземо, тож можете не перейматися.

Побоювання Світлани повною мірою виправдалися, і за час навчання та проживання, Максим квартиру потріпав і загидив.

Тимчасове проживання приятелів, вечірки, та власна безладність, перетворили колись затишне житло, на кшталт сараю. Родичі особливо не вдавалися в студентське життя Максима, і це призвело до певних наслідків.

– Ми з батьком трохи вирішили змінити плани, щодо квартири, – розповідала мати, через роки. – Можливо і справді потрібно було тоді продати квартиру, тільки Юля просила її притримати, й ми слідували її прохання.

– А тепер що сталося? – не розумів Женя.

– Ми б зараз хотіли її продати, а гроші розділити на трьох: тобі, твоїй сестрі, та нам, тільки потенційні покупці не хочуть давати нормальну ціну, побачивши стан житла, – продовжувала вона.

– Ну зрозуміло, я теж сто разів подумав би, перш ніж вплутуватися в таку історію, – чесно відповів Женя.

– Просто ти ж пропонував п’ять років тому виплатити сестрі її частку, давай зараз переглянемо цю угоду, – пропонувала Віра.

– Скажи чесно, квартиру не виходить продати в такому стані, приводити її в нормальний стан Юля не хоче, і напоумила тебе зробити мені таку пропозицію? – здогадувався Євген.

– Ну а що, у вас Льошка підростає, і йому точно знадобиться своє житло, – міркувала жінка. – Максим зібрався в столицю рвонути, і більше нікому квартира й не потрібна.

– Нам вона теж тепер не потрібна, – рішуче відповів Женя. – Дорога ложка на обід, самі створили проблеми, самі тепер їх і розв’язуйте, а мені до цього діла немає.

Насправді всі ці роки, їм із дружиною доводилося багато працювати, та на всьому заощаджувати, щоб виплатити кредит. Було складно та прикро через стосунки, та хитрощі родичів.

Спочатку Свєта постійно чоловікові на мізки капала, що це його сестриця попрацювала, та інтригу таку закрутила, тільки він вірити не хотів.

Потім зрозумів це, прийняв, і якось навчився з цим жити. І тепер ця болісна тема була в минулому, бо стала абсолютно не актуальною.

Їх життя вже склалося у своїй квартирі, і доля спадкової їх не особливо цікавила. Це сталося не відразу.

Просто одного разу Женя зрозумів, що сестра матір’ю крутить, а та на поводі у неї йде. Тоді він усвідомив необхідність самостійно розв’язувати проблеми своєї сім’ї.

Назад міняти йому нічого не хотілося. Але пригадуючи ту ситуацію, у нього неприємно нило в грудях. Виявляється донька рідніша, як не крути.

Ну подивимося, як все складеться. На віку, як на довгій ниві, тож плювати в колодязь, звідки доведеться напитися, це ганебна справа! Чи не так?