Нарешті наш з Романом процес розірвання шлюбу закінчився. Прожили разом 16 років. А за весь цей час стали геть чужими людьми. Я дивилася на нього і не могла розгледіти в ньому свого коханого чоловіка Романа. Натомість бачила якогось незнайомця. І такими чужими людьми одне для одного ми стали після зради, як би це дивно не звучало. Я просто не очікувала. Уявити не могла, що після 16 років разом, його потягне наліво.
Я б не змогла ніколи так з ним вчинити, мені гидко про це навіть думати. А він зміг. І ще потім гордився тим, що зрадив мені. Бо я стала нецікава йому. Чоловіче, якби кожного разу, як ти мені здавався не цікавим, я бігла тобі зраджувати з кимось, ми б не прожили у шлюбі 16 років.
Одного дня прихожу додому з роботи, а по хаті ходить якась дівка напівгола. Поводитися так, ніби це її дім. Я її запитала, хто вона і як опинилася в моєму домі, а вона:
— Ромчику, тут хтось прийшов. Якась жінка.
Чоловік немов ошпарений вилетів із кімнати, в чому був. Я по його вигляду вже все зрозуміла, не дурна. Явно ця дівка не помилилася квартирами й не прийшла солі попросити.
Наступного ж дня я побігла подавати на розлучення. Чоловік не був дуже засмучений цією подією, навпаки, аж розквіт. Хтось би з боку подивився й подумав, що я його 16 років у рабстві тримала.
Але проблема не в цьому. Спало ж мені на думку, багато років тому, послухати батьків й купити з чоловіком квартиру 50/50. Податися мені фактично не було куди, бо батьки з сестрою та її сім’єю живуть разом, я з донькою явно там буду зайва. Ну донька доросла вже, вчиться і живе у гуртожитку, вона хоч мала де заночувати. А я не мала.
Хтось би спитав, чому я взагалі про це думала, адже в мене була половина квартири, могла жити там. Але, колишній мій так само думав. Він має половину квартири, то чому він має кудись переїжджати? Мало того, він ще й коханку свою перевіз до себе. Тепер кожного дня я змушена була спостерігати за цими голубками і я розуміла, що ця за жінка — влізла у нашу сім’ю й призвела до того становища, в якому я опинилася.
А цей кобель поводився так, що мені гидко було на нього дивитися. Він на мене кричав при тій жінці, вдавав з себе великого господаря. Кожної ночі я змушена була вислуховувати те, чим вони у сусідній кімнаті займалися. Кажу, добре що донька вже доросла і не бачила всього цього цирку. Вона й так, коли після розлучення приїхала й побачила, як ми з її батьком живемо і, хто живе з нами, сказала, що батька у неї більше немає. Бачити й чути його, мовляв, не хоче і буде приїздити тільки тоді, коли його не буде вдома.
Як ви розумієте, всі ці фактори стали причиною того, що я почала задумуватися над тим, щоб кудись перебратися в інше місце жити. В мене вже просто нерви цього не витримували.
Спочатку я ще старалася якось по-людськи з чоловіком поговорити. Але Роман мені з насмішкою казав, щоб не пхала свого носа в його щасливе особисте життя. І, якщо мені щось не подобається, порадив мені з’їхати, продати йому свою долю у квартирі, або якщо й так не підходить, то викупити його частину.
Викупити я не могла, він сам це знав. Грошей таких у мене не було, а кредит брати якось зовсім не хотілося. Та й квартира ця для мене стала чужою, неприємною. Вона вся пропахла запахом цієї коханки. Її їдким парфумом.
Тому я прийняла рішення, що продам свою долю. Подруга порадила мені чудового рієлтора. Адже мій колишній, яким би героєм себе не робив, також ні гроша в кишені не мав. А на квартиру тим більше. А я не збиралася чекати, поки він назбирає собі необхідну суму, вирішила негайно продавати свою частину й шукати собі щось інше на вторговані кошти. Бо більше з ними під одним дахом я б не витримала.
Та й соромно якось було перед сусідами. Вони й так шепотіли в мене за спиною, що я вже геть в безнадійному становищі, раз з колишнім чоловіком і його коханкою живу. Мені було неприємно такі речі слухати, тому треба було вже щось вирішувати.
Рієлтор привів мені першого покупця. Чоловік мого віку, привабливий і дуже харизматичний. Я показала йому квартиру, поки нікого вдома не було. Ми з ним розговорилася і він після огляду запросив випити кави у кафе. А я погодилася, навіть не роздумувала. А чого мені, самотній жінці, відмовляти? Я б ще хотіла пожити для себе, зустріти людину, яка б мене полюбила навіть у такому віці.
Іван мені якось відразу сподобався, але я чомусь до останнього була певна, що він точно одружений і просто морочить мені голову. Ну не може такий чоловік бути самотнім. Але ні, виявилося, що в нього нікого немає, ні дружини, ні дітей. Ось так за все життя не зміг собі знайти жінку й створити з нею сім’ю. Він розповів мені, що до певного періоду, років так до 35, сам не хотів сім’ї, а потім поступово, рік за роком, почав розуміти, що вже б і дітей, і жінку, але не вдавалося завести серйозні стосунки. Ось він й остаточно полишив цю справу й почав жити для себе, але все ще глибоко в душі надіється зустріти когось.
Я його спокійно вислухала, потім він попросив розповісти свою історію. А мені якось іншим людям соромно було про свою ситуацію розповідати, бо всі мене жаліти починали, а дехто казав, що це я у всьому винна. А Іванові я сама захотіла розповісти про все, що в моєму житті останнім часом трапилося. Я не сподівалася від нього нічого конкретного почути, просто хотіла виговоритися незнайомій мені людині. Адже я була певна, що завтра ми можемо вже більше ніколи не зустрітися.
Якось так ми з ним побалакали, що не помітили, як час пройшов й довелося розходитися. Іван взяв мій номер телефону і сказав, що найближчим часом подзвонить стосовно квартири. Ми розійшлися — хто куди. Я чи не вперше повернулася додому щаслива і ніщо мені не могло зіпсувати настрій.
Вже наступного ранку подзвонив Іван. Але поговорити він хотів зовсім не про квартиру, а про нас. Іван сказав, що всю ніч не міг спати, бо думав про мене. Він побоявся, що знову проґавить своє щастя, тому прямим текстом запропонував бути разом. Це були слова, які я понад усе хотіла від нього почути, адже він мені дуже сподобався.
Ми вирішили, що жити все одно будемо деінде, не в одній квартирі з моїм колишнім. Свою частку квартири я таки продала й разом з Іваном почали винаймати невелику квартирку в самому центрі міста.
У всій цій ситуації мене найбільше підтримала донька, яка щиро пораділа моєму жіночому щастю. Вона відразу знайшла спільну мову з Іваном і зараз вона з ним спілкується і бачиться частіше, ніж з рідним татом.
Ми з Іваном вирішили розписатися й серйозно думаємо про те, щоб народити дитину. А, якщо не вдасться самій народити, то усиновимо. Чомусь з Іваном я відчуваю, що готова це зробити, що я можу покластися на нього.
З колишнім чоловіком я востаннє бачилася коли забирала свої речі. Він до останнього не міг повірити, що у мене з’явився чоловік. Але коли на власні очі його побачив, то потиснув руку й побажав нам щастя. Ну, що сказати, здивував. Я думала, знову ляпне якусь дурню.
Але після цього я його більше не бачила і не хочу навіть випадково десь його зустріти. Я хочу його забути. Я хочу зосередитися на тому, що зараз маю і хочу бути щасливою. Просто щасливою жінкою, яку люблять і поважають…
