Романович

– Що, знову в село? І як ти тільки встигаєш? Та й якщо чесно, то я не розумію, це ж не твоя рідна мама, навіщо ти так стараєшся взагалі? – питає Світлану її колега по роботі. – Не знаю, як тобі це пояснити, але не можу я по-іншому. Марині Сергіївні потрібна моя допомога. І я … Читати далі

– Знаєш, Дмитре, я йду, – сказала Ірина, укладаючи у валізу светр та фотографію доньки. Її голос тремтів, але руки не підводили – рухи були точні, ніби завчені. – Ти що, з глузду з’їхала? – Дмитро, що сидів на кухні з газетою, підняв голову, і його обличчя спотворили суміш недовіри та страху. – Ти ж … Читати далі

– Вона – невістка, а я рідний син. Мамо, ти нічого не плутаєш? Кого ти виселяти зібралася з квартири? – розгублено питає мене Олег, який явно не очікував такого рішення від мене. – Я квартиру онуку залишаю, бо він маленький, і я його на вулицю вигнати не можу, а син у мене дорослий, він точно … Читати далі

Настя з Іваном були на сьомому небі від щастя, в них скоро буде малюк! І ось з’явився довгоочікуваний синочок Єгорка. Бабуся, мати Івана, як побачила онука, то з того дня й не злюбила: на Івана він був зовсім не схожий: біленький, весь у Настю. Свекруха одразу винесла свій вердикт: – Нагуляла! У нас таких зроду … Читати далі

– Євгене, ти сам з матір’ю поговориш чи мені доведеться відвідати Ларису Олександрівну? – вкотре завела розмову з чоловіком Інна. – Інно, може ми якось самі, без материнської квартири? – нерішуче відповів Євген, опустивши очі. – І як це, цікаво? Ти хочеш, щоб дочка із зятем у гуртожитку з маленькою дитиною поневірялися? – Женя, це … Читати далі

– Ти нічого не плутаєш? Ти дзвониш мені, щоб… позичити грошей? – Марина ледь не задихалась від обурення. – Єгоре, ти залишив мене з двома дітьми. І в тебе вистачає нахабства просити в мене гроші у борг? – Я просто подумав, – почав він, але Марина його одразу перервала. – Тобто ти подумав і вирішив, … Читати далі

– Синку, але ж у мене ювілей не кожного разу. Як ви не приїдете? – Оксана неабияк засмутилася, коли син в телефонній розмові повідомив, що у нього зовсім інші плани. – Мамо, ну чого ти ображаєшся на рівному місці, і не можеш нас зрозуміти. У нас інші плани. Ми не зможемо приїхати до тебе на … Читати далі

Заграла мелодія на телефоні. Дзвонила подруга. Крім неї ніхто і не дзвонить: – Ольга, слухай! – Почала та без передмов. – Ти знаєш, що сусід мій продав свій котедж. Отож заселився туди новий господар. Звати – Микита Геннадійович. На вигляд років п’ятдесят. Якийсь неохайний… – Рита, в сенсі, неохайний? – Не голений, одягнений не свіжо… … Читати далі

– Ну чого ти плачеш? – погладила її по голові сусідка. – Ти другий день з нами, а все ще плачеш. Як тебе звуть? – Віка. – А я Юля. Все, заспокойтеся! – Я ніколи не думала, що доживатиму свої дні в будинку для людей похилого віку, – продовжувала плакати Вікторія. – Скільки тобі років? … Читати далі

– Завтра ми запрошені в ресторан, – в очах Лізи грало радісне очікування. – Тато з мамою жадають із тобою познайомитися. Костюм є в тебе? – Знайду, якщо треба, – відповів Микита, смутно згадуючи свій випускний. – А що, без цього ніяк? Не люблю я весь цей офіціоз, якщо чесно. – Не знаю, – знизала … Читати далі