Автор Романович
На прощання з татом мама приїхала з круглим животом. Вона поклала переді мною на стіл конверт з євро і сказала: — Доню, це останній конверт. Відтепер будуть тільки подарунки внукам на свята і вам також, але тільки на якісь дати… Продовжити читання →
– Мамо, сьогодні вже кінець місяця, а 10 тисяч гривень на карту так і не прийшли, ми без них не витягнемо! — мій голос тремтів, але мама відповіла мені таке, що я тепер не знаю, як жити далі. Вона в… Продовжити читання →
— Орисю, можна я до тебе буду ходити їсти, коли в мене буде можливість? У мене очі полізли на лоба, коли я це почула від колишнього чоловіка, який привів нашу донечку. Вона провела з ним вихідні. — Справа в тому,… Продовжити читання →
Сестра з міста надіслала нам в село поштою велику коробку перев’язану скотчем. Я ж до останнього надіялася, що це подарунок племіннику на день народження. Відкривши дома я побачила пару вицвілих чоловічих футболок, дві сукні з противним запахом парфумів і багато… Продовжити читання →
— То ось, чого ви живете постійно в цих злиднях! — вигукнула я, побачивши, в яких умовах живуть мій син і невістка. Я вперше приїхала до них у гості після весілля. Ну як весілля – розпису. Одружилися вони пів року… Продовжити читання →
З тазика на столі майбутніх сватів на мене дивилася ця субстанція, про існування якої я давно забула і ніколи б не згадала! Як це можна їсти??? Більше нічого не було. Взагалі! Оце і пляшки. — Пригощайтеся, — весело щебетала Оксана…. Продовжити читання →
Я просила свекруху торт на день народження сина, а вона принесла пиріг, куди навіть свічку встромити було нікуди. — Каже: «Ти ж просила щось домашнє, без хімії, а прикраси — то вже зайві витрати, це ж не за 1 200 гривень… Продовжити читання →
Повернутися в Україну було нашим спільним рішенням. Але повернулися ми без роботи, без житла, без чітких планів. Лише знали: треба щось змінювати. Спочатку жили у мами, але там не було роботи. – Мамо, ти ж розумієш, що нам буде важко… Продовжити читання →
— Яке ще розлучення? А хто платитиме кредит мого сина?! — кричала мені в обличчя свекруха. Валентина знервовано витрусила вміст гаманця на кухонний стіл. Перерахувала купюри. Потім ще раз. Руки тремтіли. — Не може бути! — вигукнула вона й схопила… Продовжити читання →
Я зайшла в кімнату і отетеріла. Мама лежала на подушках, бліда, з виснаженими руками. А поруч, у своєму дорогому костюмі, сидів Антон. Його мешти виблискували так, ніби він щойно вийшов із салону, а не приїхав у село до матері яка… Продовжити читання →