Романович

Катерина Петрівна сиділа за письмовим столом у своїй затишній кімнаті й тихо зітхала, дивлячись на купу зошитів. Багато років у школі навчили її тонко відчувати людей, помічати найменшу фальш у дитячих голосах і безпомилково вгадувати приховані наміри. Та тепер, згадуючи останню розмову зі своєю невісткою Марією, вона ніяк не могла позбутися дивної розгубленості й важкого … Читати далі

Сусідка по дачі постійно зазирала до нас через паркан, довелося її відучити Купівля дачі завжди починається з великої ілюзії. Ти стоїш посеред зарослої кульбабами ділянки, вдихаєш густе, настояне на сосновій смолі й вологій землі повітря, і тобі здається, що ти придбав не шість соток, а особистий, недоторканний філіал раю. Ти уявляєш, як виходитимеш на ґанок … Читати далі

— Та скільки вже можна чекати, Ірино? Ти там що, три години коло дзеркала стоїш? У мене вже ноги відпадають у цьому коридорі, поки ти свої локони крутиш! — роздратовано кинув Андрій із передпокою, різко поправляючи комір нової сорочки. — Через пів години машина буде біля під’їзду, а ти все ще чепуришся, ніби тобі не … Читати далі

Оксана росла в маленькій хаті на краю села, де стіни були тонкі, а серця великі. Батьки працювали з ранку до ночі, щоб у домі завжди був хліб, і ніколи не дозволяли собі скаржитися. Вечорами вся родина сідала за стіл, ділила одну картоплю на трьох, і Оксані здавалося, що кращої вечері на світі не буває. — … Читати далі

— Тобі б ще підлатати свою стару куртку й носити її до зими, а з твоєї премії мамі кожуха купимо, — спокійно кинув чоловік у слухавку, ніби мова йшла про звичайну каву. Вікторія завмерла перед дзеркалом у великій примірочній і навіть опустила руку. Застібка на новенькій теплій куртці так і лишилася під самісіньке підборіддя. Куртка … Читати далі

— Навіщо вона тобі, Мишку? Вона ж гуляща. — Мамо, це неправда. Люди брешуть, язики довгі, от і мелють що попало. Вона красива, найкраща й найдобріша. Ти її просто не знаєш. Чому Мишкова мама вирішила, що Лєна гуляща, ніхто не знав. Красива, це правда, усі це бачили. Статна, очі чорні, мов вуглинкою підведені, так про … Читати далі

— Мамо, підпиши ось тут і не вигадуй дурниць, тобі ж там і справді буде значно краще! Ці слова син кинув так буденно, ніби просив випити на ніч склянку теплого молока, а не відмовитися від рідної хати. У селі про таке дізнаються блискавично — ще до того, як машина встигне здійняти куряву на виїзді до … Читати далі

Тамара поставила перед Олегом тарілку із сирниками, щедро полила їх сметаною, як він любив, і повернулася до плити. Він навіть не підвів очей від телефона. Лише пробурчав, що сметани замало, та все одно з’їв усе. За вікном уже світлішав березневий ранок. Без чверті сім Тамарі треба було виходити на роботу. Олегові сьогодні нікуди було поспішати. … Читати далі

Соломії було двадцять шість, і вона вже давно звикла, що в родині її вважають надто розсудливою. Старший брат Тарас, якому виповнилося тридцять, нерідко поводився так, ніби йому все ще дванадцять. Власного житла в нього не було, постійної роботи теж. Він купив у знайомого старий «Фольксваген», возив на ньому пасажирів, а коли таксі не приносило достатньо, … Читати далі

— Геть із ресторану! Ти мені ніколи не була рідною, ми терпіли тебе лише з ввічливості, а тепер або плати, або забирай дітей і йди, щоб я тебе більше не бачила! Ці слова пролунали так буденно, ніби мова йшла про прогноз погоди чи покупку хліба. Ольга завмерла посеред затишної зали, міцно стискаючи в руці ручку … Читати далі