Романович

Ольга Михайлівна демонстративно посунула салат ближче до середини столу, ніби перед нею стояло не блюдо, над яким Марина чаклувала пів дня, а щось зовсім невдале. — Майонез не домашній? — рівно, майже як вирок, сказала вона. — Я ж просила саме домашній. Невже це так складно запам’ятати? Гості — три її приятельки в ошатних блузках … Читати далі

Андрій завжди знав, що в їхній родині є старший син і є менший. Різниця між ними була не лише в чотирьох роках. Коли народився Тарас, мама перестала питати Андрія, чи він поїв, чи зробив уроки, чи не змерз. Усе тепер крутилося навколо маленького, а старшому казали: «Ти вже великий, обійдешся». Минуло тридцять років, а нічого … Читати далі

— Андрію! Я більше не збираюся терпіти твоїх батьків у нашому домі! Ти мене чуєш? Олена стояла біля дверей тісної кімнатки й дивилася в спину своєму чоловікові. Він навіть не поворухнувся. На вухах щільно сиділи великі навушники, рука ритмічно клацала комп’ютерною мишкою, а на екрані бігали якісь намальовані чоловічки. — Андрію. Я з тобою розмовляю. … Читати далі

– Ну от і все. Потяг уже поїхав, Ліда вирушила до Києва, – Марина, якій щойно виповнилося п’ятдесят, повільно опустила руки й повернулася до чоловіка. – Квартира порожня. Молодша дочка виросла і вилетіла з гнізда. І що ми тепер робитимемо, Вікторе? – У якому сенсі що робитимемо? – Віктор, який був на два роки старший … Читати далі

— Коли Микола повернеться, він поставить ці двері, які купив і так і не встиг встановити, — сказала Галина Олександрівна, поправляючи на підвіконні фіранку. — Та не повернеться він, Галю. З Канади не їздять туди-сюди, наче на сусідню вулицю, — відповіла сестра Ольга. — Чого це не повернеться? Він же не назавжди там. Казав, що … Читати далі

Коли Олесь кинув цю фразу в середу ввечері, Марина саме підігрівала суп і ледь не випустила ополоник. — Мама з Вікторією приїдуть сьогодні. Години за три, може, трохи пізніше. Марина завмерла, поставила ополоник на плиту й повільно повернулася до чоловіка. — Ну а що такого? — він знизав плечима, навіть не піднімаючи очей від телефона. … Читати далі

— Олено, ти чого тут здійняла такий гармидер просто біля порога? Не впускай у дім холодне й сире повітря, зараз же зачиняй двері, бо тут тягне! — пролунав різкий, владний і зовсім не терплячий до заперечень голос свекрухи, від якого в тісному передпокої ніби все задзвеніло. «Якщо вам тут раптом затісно, збирайте свої нехитрі речі … Читати далі

Валентина Андріївна господарювала. Вона жила в нас уже шостий тиждень. «Тимчасово, донечко, поки в моїй хрущовці в Полтаві труби міняють, та й ноги крутить на негоду, самій важко». Ці «труби» вже мали стати золотими, обрости діамантами й увійти в аннали міського водоканалу, але свекруха не збиралася нікуди їхати. Вона вростала в наш простір, мов повзучий … Читати далі

У передсвітанковому коридорі стояв щільний, затхлий холодок, у якому змішалися запах старої деревини, охололого чаю та ледь вловима осіння вогкість. Андрій поспішав. Він силоміць стягував блискавку на старій синій дорожній сумці, а металеві зубці раз у раз чіплялися за край тканини. Чоловік дратівливо смикав замок і тихо бурмотів собі під ніс, ніби саме ця сумка … Читати далі

Того вечора Андрій повернувся додому раніше, ніж зазвичай, і ще в коридорі зрозумів, що щось не так. На тумбі лежала квитанція його матері: Лідія Петрівна занесла її вдень і швидко пішла, хоча раніше просто скидала суму в месенджері. Оксана тим часом, ніби нічого особливого не сталося, спокійно розкладала покупки по холодильнику, роблячи вигляд, що чужий … Читати далі