2 Травня, 2026

Автор: Романович

“— Ще пара тижнів, і вона сама попроситься в лікарню.
Uncategorized

“— Ще пара тижнів, і вона сама попроситься в лікарню.

“— Ще пара тижнів, і вона сама попроситься в лікарню. Головне, щоб Дімочка нічого не запідозрив. Він же її любить, дурненький. Свекор у відповідь щось схвально буркнув, не відриваючись від газети. Отже, вони в змові. Він не просто свідок, він співучасник — «Щось ти зблідла, доню», — голос свекрухи, Тамари Павлівни, стікав тягучим, приторним медом. […]

Read More
Після раптового відходу батька, його друга дружина стала надто вимогливою до Людмили, дуже дратівливою, заборонила називати матір’ю, тільки імʼям і по батькові. Люда розуміла чому – залишився заповіт. А за ним єдиній вісімнадцятирічній доньці діставалося майже все. Розлучатися зі спокійним життям у достатку мачуха не хотіла. Тому, незважаючи на те, що велика професорська квартира в центрі міста переходила за документами до Людмили, Соломія Львівна нічого міняти не бажала і робила вигляд, що так все і буде
Uncategorized

Після раптового відходу батька, його друга дружина стала надто вимогливою до Людмили, дуже дратівливою, заборонила називати матір’ю, тільки імʼям і по батькові. Люда розуміла чому – залишився заповіт. А за ним єдиній вісімнадцятирічній доньці діставалося майже все. Розлучатися зі спокійним життям у достатку мачуха не хотіла. Тому, незважаючи на те, що велика професорська квартира в центрі міста переходила за документами до Людмили, Соломія Львівна нічого міняти не бажала і робила вигляд, що так все і буде

— За святковим столом буде тісно, – невдоволено висловилася літня жінка в сніжно-білій повітряній блузці з коміром стійкою і чорній прямій спідниці. Жінка була худа, бліда на вигляд і тримала спину строго прямо, повільно походжаючи великою вітальнею. Різьблений, з червоного дерева овальний стіл не вміщував усіх запрошених, одна людина була зайвою. Стільці стояли впритул і […]

Read More
— Привіт, Люба. І я радий тебе бачити. Це, швидше, до тебе запитання. Ти ж більше не дачниця. — Так, – очі Люби забігали по прилавку. – Та ось, шпагат шукала, а тут має бути. — На тому прилавку бачив, – вказав чоловік на стіл навпроти. — Дякую, а ти що прийшов купувати? — Огірки хочу посадити, пам’ятаєш, такі з пухирцями, ти в банки закривала, а я під чарку дуже любив ними хрустіти. Дістану з банки, він маленький такий, кинув його в рот і хрум-хрум-хрум {"AIGC":{"Label":"1","ContentProducer":"MiniMax","ProduceID":"b77dcf6aa73f671b35e37ff9b60aff41","ReservedCode1":"{"SecurityData":{"Type":"TC260PG","Version":1,"PubSD":[{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"LabelMataData"},"Signature":"71b70394faf8632942295fc4d9afbd679635bc980085ff72e2aa3737e449d416c3f9d87dda6e96503923a35553c472ca4d3d5f3aa8923e41386c9d4468d61b78"},{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"Binding","BType":"0"},"Signature":"72cd5a3d4c30d99af9018fcb0160a15b2e5a8928988cf3881eb31a34a54e16fd9ad0de55f491f181f6effd55a691dd18b2e4c17ddb98a335b4ad6a3fe15e7c40"},{"Type":"PubKey","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":""},"KeyValue":"00a0b3b0b6a0c9b0c89cab328342af4e8221ec5b40799cbe835ab4251f7b47e4fd"}],"Bindings":[{"Type":"Hash","AlgID":"1.2.156.10197.1.401","TBSData":{"Type":""},"Signature":"799ab03e1e87040a8ab05a7ec21ae7c3e2254d0cecb78b76d272c581146f9861"}]}}","ContentPropagator":"MiniMax","PropagateID":"b77dcf6aa73f671b35e37ff9b60aff41","ReservedCode2":"{"SecurityData":{"Type":"TC260PG","Version":1,"PubSD":[{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"LabelMataData"},"Signature":"dcf75272d48835cda6092cd6c773f6b1cdc6d94eafb8fc9d38ba2a8da0d4e695c0c0508eb48e847bb600b2156d7d7c1167aa0d272b081cb1984f8f0423e8566e"},{"Type":"DS","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":"Binding","BType":"0"},"Signature":"286f7aba17dbd41d9b7a876d58890417919d7a3c8d2d7d5cb77d9a05409de627837d95ab888d33a9376078c8837b5e3a39c1d57f03f0b555a9d3ca76424cabaa"},{"Type":"PubKey","AlgID":"1.2.156.10197.1.501","TBSData":{"Type":""},"KeyValue":"00a0b3b0b6a0c9b0c89cab328342af4e8221ec5b40799cbe835ab4251f7b47e4fd"}],"Bindings":[{"Type":"Hash","AlgID":"1.2.156.10197.1.401","TBSData":{"Type":""},"Signature":"799ab03e1e87040a8ab05a7ec21ae7c3e2254d0cecb78b76d272c581146f9861"}]}}"}}
Uncategorized

— Привіт, Люба. І я радий тебе бачити. Це, швидше, до тебе запитання. Ти ж більше не дачниця. — Так, – очі Люби забігали по прилавку. – Та ось, шпагат шукала, а тут має бути. — На тому прилавку бачив, – вказав чоловік на стіл навпроти. — Дякую, а ти що прийшов купувати? — Огірки хочу посадити, пам’ятаєш, такі з пухирцями, ти в банки закривала, а я під чарку дуже любив ними хрустіти. Дістану з банки, він маленький такий, кинув його в рот і хрум-хрум-хрум

— Женечко, та не можу я більше! Сил моїх немає, я ж там втомлююся. Навіщо мені все це, якщо ви відмовляєтеся? – син побачив, як у матері затремтіли губи, і тут же рішуче сказав: — Вирішено! Продаємо. — Я-я-я-я не зможу, Женю. Скільки років я на ній гарувала. Та в мене там жодної травинки немає […]

Read More
— Олеже… Ти все знаєш. Я… Просто в нього нікого нема, тільки ти… Не кидай його. Благаю… Якщо погодишся, все в Олени. Усі документи… Все… Втомилася, йди…
Uncategorized

— Олеже… Ти все знаєш. Я… Просто в нього нікого нема, тільки ти… Не кидай його. Благаю… Якщо погодишся, все в Олени. Усі документи… Все… Втомилася, йди…

— У сенсі залишилося місяці зо два? Це що, жарт такий? Олено, ти жартуєш?! Як це? Їй же 30 років! Їй тридцять! Які два місяці? А Максим? Олег казав це, але всередині вже розумів, що це не жарт і тепер багато для нього не буде колишнім. Вони прожили з Вірою три роки. Одружилися молодими, кохали […]

Read More
-Відчепися ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я й знати не знаю, чия це дитина. А може, не моя зовсім?
Uncategorized

-Відчепися ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я й знати не знаю, чия це дитина. А може, не моя зовсім?

-Відчепися ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я й знати не знаю, чия це дитина. А може, не моя зовсім? Тому, вперед і з піснею, а я мабуть поїду собі, – говорив Віктор Валентині збираючи речі. А вона стояла і не могла повірити своїм вухам. І це Віктор, який у […]

Read More
– Доброта – вона, Женю, ось звідси йде, – він показав на груди, – самому цього не навчитися. Он, Алінка, яка тобі оченятами стріляє із чоловічого відділення, вона без душі, збирачка подарунків. Сама нічого нікому подарувати не може. Красива, так. Але порожня. А в нашій професії, якщо без душі до справи підходити, упустити можна найдорожче – життя людське
Uncategorized

– Доброта – вона, Женю, ось звідси йде, – він показав на груди, – самому цього не навчитися. Он, Алінка, яка тобі оченятами стріляє із чоловічого відділення, вона без душі, збирачка подарунків. Сама нічого нікому подарувати не може. Красива, так. Але порожня. А в нашій професії, якщо без душі до справи підходити, упустити можна найдорожче – життя людське

— Слухай, тобі ж однаково де Новий рік зустрічати, у тебе ні кошеняти, ні дитини. Ну, Марино, – напарниця гундосила другий день поспіль. — У тебе теж ні кошеняти, ні дитини, – Марина заперечувала, але рішення вже прийняла. — Та в мене, може, доля вирішується, а ти…, – Софія махнула рукою і повісила пальто у […]

Read More
– До нас моя сестра Ганна з родиною на якийсь час переїде, – ошелешив дружину Савелій
Uncategorized

– До нас моя сестра Ганна з родиною на якийсь час переїде, – ошелешив дружину Савелій

У квартирі подружжя уже третій день тиша. Олена вставала о пів на сьому ранку, по дзвінку будильника. Приводила себе до ладу, пила каву, яку вже третій день варила тільки для себе, і рівно о сьомій залишала квартиру. Відразу після цього підіймався Савелій. Він сам смажив яєчню, варив каву. Сьогодні він не знайшов випрасуваної сорочки – […]

Read More
Доброго дня, Аннусю! Ну як ви сьогодні? — акушерка Зінаїда Петрівна, повна жінка з добрими очима, поправила білосніжний чепчик на голівці новонародженого. — Який же гарнюня, весь у тата.
Uncategorized

Доброго дня, Аннусю! Ну як ви сьогодні? — акушерка Зінаїда Петрівна, повна жінка з добрими очима, поправила білосніжний чепчик на голівці новонародженого. — Який же гарнюня, весь у тата.

— Доброго дня, Аннусю! Ну як ви сьогодні? — акушерка Зінаїда Петрівна, повна жінка з добрими очима, поправила білосніжний чепчик на голівці новонародженого. — Який же гарнюня, весь у тата. — Красивий, — прошепотіла Анна, пригортаючи до грудей згорток із сином. — Чоловік сьогодні мав приїхати за нами. Казав, до обіду буде. За вікном пологового […]

Read More
Григорій подивився вниз, на своє взуття, і відповів: — Так. Ходжу ще погано, звикаю. — Приїжджай скоріше, Гришо, удома і стіни лікують, ми тебе чекаємо. — Так, щойно випишуть, зателефоную. Григорій кинув телефон на табуретку поруч і закивав головою: — Бачу, як сумуєте, як чекаєте. Григорій зняв куртку і повісив її на вішалку. У дзеркалі передпокою на нього подивився зовсім сивий старий. Гриша навіть злякався. Немов хтось чужий стояв навпроти
Uncategorized

Григорій подивився вниз, на своє взуття, і відповів: — Так. Ходжу ще погано, звикаю. — Приїжджай скоріше, Гришо, удома і стіни лікують, ми тебе чекаємо. — Так, щойно випишуть, зателефоную. Григорій кинув телефон на табуретку поруч і закивав головою: — Бачу, як сумуєте, як чекаєте. Григорій зняв куртку і повісив її на вішалку. У дзеркалі передпокою на нього подивився зовсім сивий старий. Гриша навіть злякався. Немов хтось чужий стояв навпроти

У напівпорожній квартирі було надзвичайно тихо. Григорій відчинив двері своїм ключем і увійшов усередину, він нікого не попереджав, що повернеться так скоро. Різкий порив потягнув вхідні двері всередину і грюкнув ними. Глухо, нудно. Тільки кватирка здивувалася поверненню господаря, вимовивши «Привіт», і одразу ж повернулася на звичне місце. Гриша зробив кілька кроків коридором. О восьмій вечора […]

Read More
— Господи милосердний, святі угодники! – сплеснула вона руками. – Та тут цілий дитячий садок! І всі ці діти будуть жити тут? — Тимчасово, – поспішив запевнити її Дмитро. – Буквально кілька тижнів… — Два тижні? – Ганна Петрівна схопилася за серце. – Голубчику, та ви з глузду з’їхали! Тут же шум буде, біганина… А в мене тиск
Uncategorized

— Господи милосердний, святі угодники! – сплеснула вона руками. – Та тут цілий дитячий садок! І всі ці діти будуть жити тут? — Тимчасово, – поспішив запевнити її Дмитро. – Буквально кілька тижнів… — Два тижні? – Ганна Петрівна схопилася за серце. – Голубчику, та ви з глузду з’їхали! Тут же шум буде, біганина… А в мене тиск

— Дмитрику! Братику, ти тільки не хвилюйся… Від цих слів у Дмитра всередині все похолоділо. Коли сестра починала розмову такими словами, чекай біди. Востаннє після такого вступу вона притягла до них додому «абсолютно приголомшливе» цуценя для їхньої п’ятирічної доньки Марійки. Цуценя виявилося поміссю хаскі з носорогом і за три дні перетворило їхню однокімнатну квартиру на […]

Read More