Руслан теж недобре зробив, поїхав кудись у світи, залишив сина напризволяще. Те, що у них з дружиною було, – це одне, але дитина це зовсім інше. Тому ми з чоловіком збирали останні копійки, і несли невістці, щоб вона могла прогодувати дитину. А одного разу ми приїхали до них, бачимо, всі діти на вулиці на велосипедах катаються, а наш Андрійко стоїть і розпачем на них дивиться, бо у нього велосипеда немає. Ми тоді продали трохи городини, і купили з останніх грошей внуку найкращий велосипед. Він був такий радий, що вже багато років минуло, а я досі все це пам’ятаю
– І що, ти, Лесю, тепер робитимеш? – питає мене сусідка, яка знає, в якій ситуації я опинилася. – Навіть не уявляю, але з Божою допомогою якось воно та й буде, – кажу їй, а у самої на душі така тривога, що я ночами спати не можу. 17 років я була на заробітках в Греції, … Читати далі
