Романович

– Ох ти, скільки вас! – Степан Ілліч розкинув руки, ніби бажаючи обійняти всіх одразу. – Та ось, батьку, вирішили на вихідні до тебе приїхати, – син, Андрій, висаджував з машини своїх дітей, Лілю та Антона, та сина друзів, який їхав своєю машиною слідом за ними, Ромку. Дружина, Настя, випурхнула з інших дверей. – Здрастуйте, … Читати далі

– На вечерю сьогодні мене не чекай, у мене є справи, – Назар зібрав якісь папери і знову зібрався кудись їхати. – Але ж сьогодні п’ятниця, і ми з тобою збиралися цей вечір провести разом, – з певною ноткою відчаю нагадала Настя. – Вибач, кохана, це справді важливо, – сказав Назар і пішов. Коли двері … Читати далі

– Я ще молодий, здоровий чоловік. Зі своїми потребами, – Віктор ховав очі в підлогу, – мені потрібна нормальна повноцінна жінка, а ти, вибач, тепер ніколи не будеш такою. Вибач! Квартиру я тобі залишаю, я ж не якийсь там мерзотник! З цими словами Віктор накинув на плечі величезний туристичний рюкзак, підхопив дві великі важкі валізи … Читати далі

Якось увечері Катя відкрила сторінку чоловіка на фейсбуці. Несподівано. Просто переплутала закладку на комп’ютері. Хотіла закрити, але раптом побачила, що до Кості в друзі проситься якась Мері Петтерс. «Дивно, – подумала жінка, – хто б це міг бути? Може, помилилися?» Знаючи, що в друзі Костя приймає тільки тих, кого знає по життю, Катя відхилила запит. … Читати далі

 – Родина родиною, а гроші грошима, – пояснюю я своєму чоловікові. – До чого тут твоя сестра? Хіба вона нам хоч чимось допомогла за 35 років нашого сімейного життя? Микола просив у мене, щоб я позичила його сестрі 4 тисячі євро. Гроші у мене були, я з заробітків з Греції лише нещодавно повернулася, звичайно, що … Читати далі

– Щось вона підозріло змінилася в кращу сторону? Такою синьйорою стала, що аж не пасує її в стару хату відправляти, – тихенько, щоб я не почула, каже невістка моєму синові. – Я ж тобі казав, що мама може образитися. Треба таки було їй одну кімнату хоча б на час її відпустки звільнити, – чую я … Читати далі

Трасою Київ-Рівне мчав автомобіль. У ньому їхали троє: батько, мати та син. Троє, але не сім’я. Вони майже не розмовляли, лише перекидалися фразами у справі. — На заправку треба, — сказав водій.— Давай. І в туалет якраз, — кивнула жінка, що сиділа поруч. Вона одягла чорні окуляри. — Я б поїв, і коли б …, — розвалившись ззаду, мріяв молодик. Одягнений … Читати далі

– Свєта, моя мама дзвонила. – Мій чоловік, Захар, зробив паузу. – Приїжджає до нас завтра на вечерю. З онукою. – Так? Ну гаразд. А що вони до вихідних не зачекали? Завтра четвер, ще два дні до суботи, – здивувалася я. – Не знаю, певно, є якась термінова справа.– Гаразд, не відмовляти ж. Нехай приїжджають. … Читати далі

— Синку, купи квіточки!— Дякую, не треба. Назар стояв на зупинці,— чекав автобус. І все було добре, рівно до того моменту, як звідкись з’явилася бабуся з айстрами. Поставила відро з оберемком квітів, сіла на складний стільчик і, мабуть, занудьгувала: на зупинці нікого не було, та й автобуси давно не під’їжджали. — Купи квіточки, дівчині подаруєш! — Бабуся не відставала. … Читати далі

Аню всі вважали нерозумною. Із чоловіком вона жила вже п’ятнадцять років. У них було двоє дітей, Алісі чотирнадцять, а Сергію сім років. Чоловік бігав по жіночкам, практично цього не приховуючи. Перший раз він зрадив їй на другий день весілля, з офіціанткою. Н, а далі просто не порахувати. Подружки намагалися розплющити їй очі, але вона мило посміхалася … Читати далі