Романович

— Зятю! Тобто як це ти не зможеш заїхати?! А що мені тепер робити, скажи, будь ласка? Я ж на тебе на всі сто розраховувала, — розгублено й майже в розпачі вигукнула теща, міцніше стискаючи в тремтячих руках телефон. Зять Андрій на іншому кінці лише коротко й зверхньо хмикнув у слухавку. У нього раптово змінилися … Читати далі

Господи, дай мені сил пережити цю ганьбу. Денискові шістнадцять. Він ще хлопчисько, йому вступати до інституту, у нього блискуче майбутнє. А ця дівчинка, Марина, з неблагополучної сім’ї із сусіднього двору… вона на шостому місяці. Запах старої квартири завжди однаковий. Це густа, важка суміш нафталіну, висохлих апельсинових скоринок, книжкового пилу й корвалолу, що назавжди в’ївся в … Читати далі

Нахабність — це зовсім не коли тобі випадково наступають на ногу в автобусі й навіть не поспішають перепросити. Нахабність — це коли у твою рідну, затишну квартиру без жодного дозволу та попередження ввалюються родичі з величезними клітчастими торбами й сердито заявляють, що відтепер житимуть тут. Я й досі не можу до кінця повірити, що це … Читати далі

— Перекинь мені дві тисячі гривень на картку, на м’ясо та свіжі овочі, а то на касі стою, розрахуватися нічим, — Олена притисла телефон плечем до вуха, намагаючись втримати важку сумку, що сповзала з ліктя, і водночас вибирала щільну капустину. У динаміці смартфона пролунав важкий подих, ніби її чоловік Сергій у цю саму мить розвантажував … Читати далі

Замок на вхідних дверях тихо клацнув, коли важкий металевий ключ провернувся в ньому всього один раз. Ірина насупилася ще на порозі: масивні двері замкнули тільки на нижній замок, а верхній хтось навіть не зачинив. Це могло означати лише одне — в квартирі прямо зараз був хтось чужий, хоча Денис перед виходом чітко й урочисто запевнив … Читати далі

Оксана ніколи не думала, що в п’ятдесят два роки їй доведеться доводити власній сестрі, що вона їй нічого не винна. Але саме так склалося, і тепер вона сиділа на краю вузького ліжка в орендованій кімнаті за кордоном, тримала телефон у долоні й дивилася на екран, де не було жодного повідомлення від Галини. Сестри не розмовляли … Читати далі

— Те, що ти під серцем дитину носиш, не хвороба. Досить уже лежати й придумувати собі недуги! — Ларисо Петрівно, мені й справді важко дихати, давайте хоч трохи перепочинемо… — Ой, знову одне й те саме чую: важко та важко! Ми в свій час у селі аж до пологів буряки сапали, мішки тягали, і ніхто … Читати далі

На дев’ятий день після похорону в хаті запала така тиша, від якої закладало вуха. Поминальний обід закінчився. Сусідки нарешті розійшлися, забравши з собою порожні полумиски з-під пиріжків і пластикові пляшки з домашнім узваром. Сестра Андрія, Галина, поїхала вечірнім рейсовим автобусом на райцентр. Оксана сиділа за кухонним столом, не знімаючи чорної шовкової хустки, яка тиснула на … Читати далі

— Доброго дня, Олено, — просто на порозі зі здоровенним пакетом із супермаркету стояла свекруха й широко посміхалася. — Оце вже цікаво: обід ось-ось, а ти й досі в піжамі, наче щойно прокинулася. — Доброго дня, Тамаро Павлівно, — Олена поспіхом смикнула вниз надто коротку домашню футболку, намагаючись хоч трохи зібратися з думками й остаточно … Читати далі

Цвях у коридорі стирчав так само, як і десять років тому. На ньому висіла стара, витерта на ліктях кофта з овечої вовни — сіра, як листопадове надвечір’я, і важка від років. Ганна Павлівна ніколи її не викидала, хоча замки давно заїдали, а петлі розтяглися. Старі речі мали одну неоціненну перевагу перед людьми: вони не йшли … Читати далі