Романович

– Оксано, ну скільки можна тягнути, – говорив вітчим. – Квартира стара, продамо її та вкладемо гроші в будинок за містом. Тобі свіже повітря потрібне, а не ці чотири стіни. З’їздиш зі мною куди треба, підпишеш папери, і заживемо як люди. Марія, що спала за стіною, мимоволі згорнулася клубочком. Вона прокинулася ніби від поштовху й … Читати далі

— Невістко, збирай свої речі та їдь у село до батьків, мені тут потрібен простір! — заявила свекруха просто з порога моєї квартири. Я стояла в коридорі власного житла й міцно притискала до грудей згорток із новонародженим сином. Після важких пологів усе тіло ломило, ноги підкошувалися від утоми, а перед очима пливли білі кола від … Читати далі

— Іро, тільки не дивуйся, але моя мати заміж зібралася, — приголомшив чоловік дружину, ледь устигнувши зняти важке зимове пальто й розшнурувати черевики після виснажливого робочого дня. Він стояв у передпокої, розгублено крутив у руках зв’язку ключів і дивився на жінку зовсім безпорадним поглядом. — Виявляється, вона вже досить давно спілкувалася зі своїм ровесником, а … Читати далі

— Сину, а що це за жахлива пляма на твоїх штанях?! — Галина Петрівна поспіхом підхопилася, смикнувши окуляри в тонкій металевій оправі, і підійшла майже впритул до сина. — Дай-но я гляну ближче! Що це взагалі за бруд? — Мамо, я й так про це знаю, не треба так голосно, — ніяково відмахнувся від неї … Читати далі

Оксана з Богданом пройшли разом і вогонь, і воду, і мідні труби. Всяке траплялося за тридцять років шлюбу, але вона завжди була поруч. Вона щиро кохала чоловіка й навіть уявити не могла, що одного дня він переступить поріг спальні з таким обличчям, ніби прийшов виселяти квартирантку. Була п’ятниця, пізній вечір. Оксана лежала на ліжку, вимкнувши … Читати далі

— Я віддала своє житло доньці, а сама доживатиму в тебе, сину, — спокійно сказала свекруха, заносячи до вітальні четверту важку валізу. — Мамо, ви це серйозно? А нас із Оленою питати не треба було? — розгублено моргнув Андрій. — А навіщо вас питати? У вас он три кімнати, просторо, дітей ще нема, живете удвох, … Читати далі

Велика об’ємна торба, з якою зазвичай їздять на оптові базари, стояла біля батареї в коридорі. Оксана щойно повісила свій робочий халат на гачок, коли помітила, що сумка не просто лежить, а щільно набита й акуратно застебнута. Саме в ту мить із кімнати вийшла Тамара Петрівна, стала у дверному отворі й, схрестивши руки на грудях, сухо … Читати далі

— Олексіє, та де ж ті гроші?! Аванс мав прийти ще вчора опівдні! — Оксана стояла на порозі кухні з розблокованим смартфоном у руках. На екрані банківського додатку світилася та сама жалюгідна сума, що й годину тому, — жодного руху, жодного поповнення на рахунку. Олексій неквапом стягував із ноги високі чоботи й навіть не підводив … Читати далі

— Збирайте свої речі, дорога, у вас рівно два тижні, щоб звільнити цю квартиру, — дзвінкий дівочий голос пролунав так упевнено, ніби саме вона тут і була господинею. Оксана повільно відпустила ручку вхідних дверей і кілька секунд мовчки дивилася на незнайомку. На порозі стояла зовсім молода дівчина у світлому плащику, з акуратно вкладеним світлим волоссям … Читати далі

Вона завжди пам’ятала батькові слова: «Не лізь у чужі борги. Це не жадібність, а здоровий глузд». Цю істину Олена засвоїла ще змалку, хоча батьки й ростили її в достатку, без зайвих заборон і економії. Батько керував будівельною фірмою, мама працювала лікаркою, і обоє з дитинства вчили доньку, що кожна гривня має свою справжню ціну. Олена … Читати далі