Наталя прокинулася від наполегливого дзвінка мобільного телефону. За вікном ще не світало, на циферблаті тільки восьма хвилина на четверту. Перше серпня — понеділок, ранок. Поруч Віталій незадоволено застогнав, різко натягнув подушку на голову, намагаючись заглушити дратівливий звук. — Алло?.. — голос Наталі тремтів, сонний, хрипкий. — Наталонька, це Валентина Іванівна, сусідка твоєї мами, — в […]
— Мамо, які у вас пиріжки смачні! А я такі не вмію робити. Тісто мене не слухається! — Нічого, Оленько! Це ми поправимо! — Так? Ой, дякую! А ще, навчіть мене білизну крохмалити? Мама так не робила, а ви вмієте. А я вам наволочки вишию гладдю. Хочете? Мене мама навчила! Які квіти ви любите?
— Не буду я з нею жити, батьку! Не змусиш! Ви з мамою мене вмовили на цей шлюб, а тепер навіщо вона мені, коли я своє справжнє кохання зустрів?! – Олег був сам не свій, геть забувши про те, що та, про кого він говорив, укладала спати його сина в сусідній кімнаті. — Ти, Олежку, […]
— Значить, тепер ми купимо меблі моїй мамі!
— Ну як тобі? — з захопленням у голосі спитала Ірина у свого чоловіка. — Це щось неймовірне! — відповів їй Олексій. Він вже годину ходив по квартирі й роздивлявся меблі, які зранку привезли майстри. У повітрі витав запах свіжого ремонту та нових меблів. — Вітальню більш-менш облаштували, завтра привезуть ліжко в спальню. А зі […]
– Мамо, а чому ми тепер живемо у гаражі? – Запитав п’ятирічний син, не знаючи, що батько потай продав квартиру, та зник у невідомому напрямку
Холод проникав у кожну щілину, пробирався під одяг, зміївся по підлозі, змушуючи Ваню притискати коліна до грудей. Він сидів на старому, облізлому дивані в кутку гаража, притуливши до себе пошарпаного плюшевого зайця. Сіра бетонна підлога була холодною і вологою, а стіни, вкриті іржавими плямами, здавались живими, ніби спостерігали за кожним рухом. У кутку височили старі […]
Спочатку було важко – все нове, чужа мова, не дуже добрі умови, ми винаймали квартиру, 6 жінок тіснилися у двокімнатній квартирі
– Ось тут диванчик на кухні зручний є, я думаю, що кілька днів ти зможеш тут заночувати, – спокійно мені каже син. Я промовчала, бо була дуже втомлена з дороги, адже приїхала додому у відпустку під самий Новий рік, довго стояли на кордоні, я замерзла, хотіла прийняти душ, та і їсти хотіла, тому не стала […]
– Не довго мені тут з вами сидіти залишилося. Не буде мене скоро. – Ніно, ти що ж таке кажеш? Захворіла? – Занепокоїлися жінки. – Та ні, не захворіла, поки що. Діти мене зі світу зживають… – заплакала Ніна Петрівна
– Слухай, Юля, я так більше не можу! Давай квартиру знайдемо та з’їдемо?! – пошепки промовив Стас, зачинившись із дружиною у ванній кімнаті. – Стасе, ми не потягнемо іпотеку, або орендовану квартиру. За машину ще не розплатилися… – відповіла Юля, хоча в душі розуміла – чоловік тисячу разів має рацію. – Ні, Юль! Я сьогодні […]
— Я так зрозумів, ти, Анюто, теж голодна до цього часу. Мовчки сіли вечеряти. Андрій їв з апетитом. Настя не плакала і теж трохи поїла. — Подзвони нашим мамам, – попросив Андрій, – скажи, що все гаразд, Настя більше не плакатиме… правда, Настя?
Треба щось робити, адже вона зранку нічого не їла… Настя, відкрий, ну хоч на хвилиночку… — Мамо, марно, нічого не допомагає, може, швидку викликати… — Аня, заспокойся, треба поговорити з нею…. — Як поговорити? Вона ж не відкриває, уявляю, скільки сліз виплакала… бідна дівчинка… Три жінки, виснажені ситуацією, приречено дивилися одна на одну біля дверей […]
Чуже щастя…
Прийшли, якось задоволено і ніби зраділо, подумала Галина Степанівна. Вона, обережно спостерігала з-під опущених вій за молодою, гарною жінкою та двома дітьми – хлопчиком та дівчинкою. Хлопчик був старшим, років одинадцять, дівчинці – близько п’яти. Хлопчика звали Андрій, дівчинку Емілія. Галина Степанівна точно знала імена дітей, так називав їх батько. – Ти дивись! Треба ж, […]
Ми обов’язково щось придумаємо, прошу тебе, тільки не поспішай приймати неправильні рішення, – каже мені Михайло. Він проти того, щоб я в свої 67 років ще раз в Італію їхала. Я там була майже 15 років, повернулася всього 2 роки назад, якраз на свій 65-річний ювілей. Тоді і вирішила, що зав’язую із заробітчанством, і хочу хоч трохи пожити в тому, що пристарала. Я собі свій дім гарненько відремонтувала, щоб вже до старості мати спокій – воду в дім провела, зробила велику ванну кімнату, кухню нову, опалення все поміняла, і з легким серцем вже думала просто собі жити – пенсію маю, город є, і ще кілька євро мала відкладених.У мене є єдина дочка, вона зараз в складному становищі, і хоче, щоб я поїхала ще на заробітки
– Ми обов’язково щось придумаємо, прошу тебе, тільки не поспішай приймати неправильні рішення, – каже мені Михайло. Він проти того, щоб я в свої 67 років ще раз в Італію їхала. Я там була майже 15 років, повернулася всього 2 роки назад, якраз на свій 65-річний ювілей. Тоді і вирішила, що зав’язую із заробітчанством, і […]
— Ох Танюха, яка в тебе шикарна дача. Огірки солодкі. – Хрустів огірочками Сергій. – Назбирай нам із собою. Давно я таких смачних не їв. І редисочки з цибулькою. Таня неохоче погодилася. Огірки тільки пішли, їх ще мало, але братові відмовити не наважилася
П’ять років тому в родині сталася важлива подія. Тетяні Петрівні у спадок дісталася дача. Пішла з життя якась там родичка, майно якої в різному розмірі дісталося Тетяні Петрівні та її сестрі з братом. Квартиру родички взяли брат із сестрою, а Тетяні віддали дачу. У Тетяни теж є дочка, але та заміжня і в них із […]