Романович

Дорога додому завжди видається коротшою, навіть коли за спиною лишаються тисячі кілометрів чужих автобанів, незрозумілих розмов і холодного туману над Ельбою. Олена дивилася у вікно старенького мікроавтобуса, що повільно минав вказівник із написом рідного Хмельницького. Поруч дрімав чотирнадцятирічний Богдан, притиснувши до грудей рюкзак із планшетом, а менша Соломійка тримала маму за мізинець, немов боялася загубитися … Читати далі

Старий дерев’яний будинок на околиці села пахнув сушеними липовими квітами, вогкістю соснових мостин і серпневим сонцем, яке вже з самого ранку нещадно нагрівало похилий бляшаний дах. Тут час завжди рухався за своїми особливими законами: секундні стрілки годинників ніби застрягали у густому медовому повітрі, а міський шум залишався десь за сотні кілометрів, на асфальтованих трасах. Соломія … Читати далі

Катерина вже збиралася вимикати комп’ютер, коли відчула, як її щоки гарять від приємної втоми. Дев’ята вечора, а вона все ще сиділа в офісі, доводячи до досконалості презентацію для важливої зустрічі. Місяць видався шалений: нові проєкти, нескінченні переговори, гори звітів. Зате й винагорода була відповідна. Їй нещодавно підвищили зарплату до ста п’ятдесяти тисяч гривень на місяць. … Читати далі

— Мамо, я ж не просила подарунок, я хотіла чесно купити це житло і просила про невелику поступку як для рідної доньки! Чому стороннім людям ти віддала ці ключі за ті самі гроші, а мені вказала на двері?!  Це літо для двадцятисемирічної Марії стала часом великих надій та важливих життєвих рішень. Протягом останніх п’яти років … Читати далі

— Я просто хотіла допомогти вам і купити ці квіти, щоб ви не сиділи на холоді! Навіщо ж ви так хитруєте і грубите людині, яка підійшла до вас із відкритим серцем?!  Одеса зустрічала середину осені дивовижно теплим, майже літнім днем. Повітря було просякнуте солонкуватим бризом із моря, ароматом свіжозвареної кави, що вилітав із відкритих дверей … Читати далі

Хата Петра Івановича стояла на самому краю Вільшанки, де ґрунтова дорога плавно переходила у луки й губилася в заростях верболозу біля річки. У селі про Степана знали все — або принаймні думали, що знають. Сорок один рік, високий, сутулуватий від постійної фізичної праці, з мозолястими, темними від мазуту й землі долонями. Руки в нього були … Читати далі

— Ви чудово знали, що ми їдемо саме зараз, і що на вулиці лютий мороз! Як можна було зачинити ворота й піти пити чай до сусідки, коли у вас на порозі замерзає власна невістка з новонародженим онуком?!  Тринадцяте лютого видалося дивовижно морозним та сніжним. З самого ранку небо затягнули важкі сірі хмари, з яких безперестанку … Читати далі

Зовиця привела у світ дитину «для себе», а її сина маю няньчити я! Тільки вона сильно прорахувалася. Мій шлюб з Павлом до недавнього часу я вважала щасливим і навіть зразковим. Ми прожили разом майже десять років, виховували семирічного сина Микиту, і хоча бували звичайні сімейні розбіжності, нічого такого, що не розв’язувалося б розмовою, між нами … Читати далі

— Якщо ти зараз же не поставиш варитися картоплю на сорок людей, я з тобою до кінця життя не заговорю! — саме такими словами, замість звичного ранкового привітання, о шостій годині ошелешила мене свекруха по гучному зв’язку. — Що? Яку картоплю? Які сорок людей, Галино Василівно, ви при своєму розумі? Я спросоння потерла очі, намагаючись … Читати далі

У мене є знайома жінка. Вона зовсім звичайна і життя в неї  нічим не примітне: робота, діти, чоловік. Діти подорослішали, роз’їхалися. Чоловік не просихав, став Ніну кривдити, ображати, вона плакала. Діти звали до себе, і Ніна їздила до них, але тільки в гості, –  на тиждень і не більше. У них свій світ, своя сім’я. … Читати далі