Романович 
— Після похорону чоловіка в Калуші з мене зняли все до нитки, — прошепотіла вона, тримаючи дітей за руки. — Ми вже ступили за ворота, коли різко рипнула хвіртка. Вітер ніби завмер. А на подвір’ї стало так тихо, що чути було, як б’ється її серце. Від першого чоловіка в неї залишилися двоє малюків. Крихітні. Налякані. … Читати далі
— Мамо, тільки не лякайся, добре? — Андрій нервово посміхнувся, коли таксі плавно причалило до тротуару. — Світлана приготувала… ну, дещо приємне. — Приємне? — я вдихнула й відчула, як серце підскакує до горла. — Поки я лежала в лікарні? Я тоді ще не знала, що, поки я дихала киснем у реанімації, невістка перекроїла мій … Читати далі
— Ти відчуваєш? Тиша тут ще пам’ятає нас, — прошепотіла вона, ступивши через поріг. Кімната зустріла її знайомим холодком, наче час завмер і терпляче чекав на повернення. — Нічого не змінилося, — сказала вона сама до себе, і серце стислося. Все стояло майже так, як колись багато років тому. На вікнах — прості дешеві фіранки, … Читати далі
— Ти ще пам’ятаєш, яке воно — сонце? — ніхто не відповів. Бо дев’ятирічний хлопчик не бачив його цілий рік. Коли поліцейські витягли малого з підвалу, ваги показали лише 25 кілограмів. Але справжня сутичка чекала їх наступного дня. Сніг тут не просто сипався — здавалося, він душив. Бердичів на Житомирщині поховався під товстою білою тишею, … Читати далі
— Не дивися на них, — прошепотіла я собі, хоча серце калатало так, ніби мене чули всі. Мама тим часом сиділа біля тітки Олі, стискаючи в долоні серветку так міцно, наче вона могла втримати її спокій. Тато втупився у вікно, ніби все це відбувалося не з нами. Подруги перешіптувалися, а дехто з гостей навіть не … Читати далі
— Запам’ятай цей ранок, — прошепотіла Ольга, коли холодний туман стелився над пероном. Вона ще не знала, що одна замкнена дверцята зіпсує їм нерви й зрушить щось усередині. Осінній запах прілого листя зливався з димом, а балакуча бабуся підсовувала гарячі, духмяні пиріжки. Діти повеселішали, Ліза реготала, вимазуючи щоки повидлом. — Мамо, ми вже скоро в … Читати далі
— Досить, — тихо промовив хтось із-за хвіртки, і двір вмить стих. Люди насторожено обернулися, ніби чекали на розв’язку. — Не робіть цього, — додав голос, твердий і спокійний. Перед усіма стояв сусід — пан Михайло. Чоловік під шістдесят, із сивиною на скронях і лагідним, але незламним поглядом. Жив через два будинки, тримався непомітно, проте … Читати далі
— Тату, чому ми зупинилися посеред заметілі? — тихо спитала Марічка ззаду. Я відчинив дверцята, вдихнув крижане повітря й усміхнувся сам до себе: іноді достатньо просто пригальмувати й подати руку допомоги. Я ще не знав, що цей короткий жест на узбіччі переверне все моє життя. А вже за тиждень мій звичний ранок розсиплеться на дрібні … Читати далі
Він застиг біля хвіртки. Обличчя суворе, а в очах — тривожний вогник. Здавалося, варто йому лише ступити — і крихкий мир між ним та цим малим світом розсиплеться. — Заходь, — нарешті промовила Варька; голос рівний, та непохитний. Щойно він переступив поріг, село знову загулило. Один побіг до клубу, інший — до крамниці, понісши новину. … Читати далі
— Він точно повернеться? — стиха спитав Матвій, проводжаючи поглядом сіру іномарку, що щезала за ранковим поворотом. — Повернеться, — відповіла Ганна Сергіївна, та в її голосі чувся ледь вловимий неспокій. Колеса захуркотіли далі дорогою, і хлопчикові лишилося тільки одне — чекати. Щоб не давати Матвієві поринути в тривожні думки, Ганна Сергіївна відразу знайшла йому … Читати далі