Романович

У Надії не стало її єдиного сина Павла. Чоловік Надії Микола ще якось тримався, а вона не хотіла нічого… Звільнилася. Все закинула. Цілими днями сиділа з незворушним обличчям. Ночами, в темряві, Надія плакала… Тільки через два роки Надія більш–менш опам’яталася. Влаштувалася на роботу. Коли племінниця запросила Надію й Миколу на весілля, то жінка вперше зняла жалобу, привела себе в порядок, одягла нову сукню й дозволила собі посміхатися. Микола радів – його Надійка ставала такою, як була. А потім сталося несподіване

Автор

Надії було 42, коли несподівано не стало її єдиного сина Павла. Хлопцеві було всього двадцять років… Чоловік Надії Микола якось ще тримався, а вона просто не хотіла нічого… Звільнилася. Все закинула. Цілими днями сиділа з незворушним обличчям, по якому безперервно текли сльози. Ночами, в темряві, Надія плакала. Ні чоловік, ні родичі, ні друзі не могли … Читати далі

Катя прасувала одяг, коли з роботи повернувся чоловік. – Привіт, – усміхнулася Катя. – Вечеряти будеш? – Давай, – сухо сказав Микола. Катя швидко підігріла вечерю, Микола сів за стіл. – Слухай, ти коли з декрету вийдеш? – запитав він. – Коли Андрійко підросте, – відповіла Катя. – Ти давай, вже виходь! Нам гроші потрібні, – невдоволено сказав Микола. – Щось сталося? – захвилювалася жінка. – Я хочу квартиру купити, – раптом сказав чоловік. – Але у нас вже є квартира, – здивувалася Катя. – А це не для нас. Це для мене! – пояснив Микола. – Як для тебе? – Катя здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи 

Автор

Катя була прекрасною господаркою, гарною дружиною, ідеальною матір’ю. Сама красуня та розумниця. Так вважали всі. Все окрім чоловіка. Він завжди знаходив до чого причепитися. – Довго ти ще сидітимеш у декреті? Мені важко одному. Працюю один, а нас троє. Собі не можу нічого дозволити, – сказав після вечері Микола. – Я і так працюю в … Читати далі

По дорозі додому, в автобусі, мені прийшла думка, що в мене якраз є необхідна сума для покупки однокімнатної квартири. От я собі і подумала, що для того, щоб не жити з дочкою і зятем, я собі куплю квартиру. Однієї кімнати буде більше, ніж достатньо. Ввечері, по приїзду, я зібрала в себе вдома дітей, хотілося трохи посидіти, відзначити мій приїзд, адже мене не було кілька років, скучила я за ними. Все було добре до тих пір, поки невістка не почала розмову про гроші

Автор

– До кінця місяця ще поживеш у нас, а далі збирайся, – каже мені Анна, дочка синьйора Роберто, якого я доглядала останніх три роки. Літнього італійця не стало тиждень тому. Я розуміла, що тепер мені доведеться шукати іншу роботу. Стала я питати у своїх знайомих заробітчанок, і як на зло – нічого немає. Будинок у … Читати далі

Наталя поверталася з магазину з важкими пакетами у руках. Жінка вже була біля будинку, як раптом помітила якусь машину біля своїх воріт. – Хто б це міг бути, я наче нікого не чекаю, – подумала вона. Наталя підійшла ближче, і побачила на подвір’ї молодого чоловіка. – Приїхав! – вигукнула жінка і кинулася до сина щоб обійняти. – Мамо почекай. Я маю тобі дещо розповісти, – раптом відсторонився син. – Що сталося? – захвилоювалася Наталя. – Тобі краще присісти, – тихо сказав Віктор. Наталя опустилася на лавку, приготувавшись до найгіршого 

Автор

Наталя Іванівна проживала в мальовничому селі одна. Чоловіка не стало два роки тому, а єдиний син Віктор як поїхав у місто на навчання після служби, так до матері і не повернувся більше. Працює на заводі інженером, спочатку винаймав квартиру, а зараз все у нього в житті змінилося. Тільки матір він в подробиці не посвячував. Приїжджав … Читати далі

Раїса одружувала сина. Весілля гуляли в дорогому ресторані. Свято було в самому розпалі, настав час дарувати подарунки. Раїса з чоловіком гордо підійшли до молодят та вручили пухкенький конверт. Прийшов час батьків нареченої дарувати подарунки. Вони вийшли з порожніми руками. – Ну що з них взяти. Село! – тихо шепнула Раїса до чоловіка. Свати привітали молодих, зачитали побажання. Раїса Миколаївна тільки посміхнулася. Раптом батько Каті, Андрій Борисович, діставши з кишені якусь коробочку, відкрив її і всі застигли від несподіванки

Автор

– Синку, ну навіщо тобі вона? – суворо казала Раїса Миколаївна своєму синові. – Знаю я таких, тільки й думають, як квартиру нашу привласнити. – Мамо, вона не така, вона хороша, – сперечався з матір’ю Роман. – Ми кохаємо один одного. – Ну яке кохання? – обурювалася Раїса Матвіївна. – Не кажи нісенітниці, їй квартира … Читати далі

Наталка відключила телефон і розплакалася. – Ваш чоловік зраджує Вам, – звучав у голові голос. – Якщо не вірите, сьогодні о 6-й, ми будемо в місцевому готелі. Наталка глянула на годинник, схопила сумку та зупинилася. Вона дістала телефон. – Мамо, приїдь до мене,  – схвильовано промовила Наталка. Жінка все розповіла матері. Повисла невелика пауза. – Ще є час. Чекай. Зараз приїду, – відповіла мама і вибігла з квартири

Автор

Наталка відключила телефон і розплакалася. Бажання викинути телефон у смітник, не покидало. Наталка глибоко зітхнула, порахувала до десяти, витерла сльози. – Все! – подумала вона. – Досить істерити. Телефон не винен. Зберись і добре подумай. Нататалка пройшла на кухню, зварила собі кави, і задумалася. – Ваш чоловік зраджує Вам, – звучав у голові незнайомий голос … Читати далі

Оля приїхала прибрати в будинку батька. Раптом біля хвіртки вона зустріла сусідку. – Оля, ти чого тут? – здивувалася та. – Та поприбирати хочу. – Невже жити тут будеш? Ти ж маєш свою квартиру, – сказала тітка Віра. – Яку ще квартиру? – здивувалась Оля. – Так батько ж на тебе переписав. Чи мати тобі не сказала? Оля не вірила своїм вухам

Автор

Оля прийшла додому на сумна. -Ну, що за люди?! – думала вона. – Лізуть у її життя і на матір всяке говорять! Нехай вона не ідеальна мати – та іншої немає. У неї взагалі нікого немає. Батька рік тому не стало… Оля тата любила. Він був святом і промінцем світла в цьому житті… Мама пішла … Читати далі

Людмилу заздалегідь попередили, що це станеться з дня на день. Але вона вперто сиділа біля своєї мами Тетяни Андріївни, напувала, годувала і все розмовляла з нею… Матері було майже 95 років. Людмила сиділа біля старенької й тримала її за руку. Вже пройшло пів години, як вона зрозуміла – мами більше нема… Людмила тихо заплакала. Аж раптом у коридорі почулися чиїсь кроки і двері в кімнату різко відчинилися. Людмила обернулася і аж стрепенулась від несподіванки

Автор

– Людочко, доню, води, дай мені водички, – Тетяна Андріївна міцно тримала руку доньки. Їй самій здавалося, що вона говорить голосно так, що не почути її неможливо, але чому ж їй не дають воду? Темно, пити хочеться і слабість, слабість… І тут вона раптом здогадалася! – Це все, мабуть, це кінець, я йду, зникаю назавжди… … Читати далі

Оксана схвильовано зайшла в квартиру мами. – Мамо, ти чула що в тітки Віри сталося? – вигукнула вона з коридору. – Так, чула, – спокійно відповіла Люба. – І що, що будемо робити? – розхвилювалася Оксана. – Всі процедури дуже дорогі! – Забуть про це, може все налагодиться, – спокійно відповіла мама. – Як ти можеш так спокійно про це говорити? Це ж твоя рідна сестра! – не розуміла маму Оксана. – Наче б вона мені допомогла б, – єхидно сказала Люба. Оксана розчаровано глянула на маму, розвернулася і вийшла з квартири. А через декілька днів Оксана дізналася від мами несподівану новину

Автор

Оксана вийшла заміж зарано. Причин цього було кілька. Перша: вона закохалася. І друга, не менш значуща: вона хотіла піти від постійних сімейних сварок. Наївна, вона думала, що переїзд щось змінить. І її родичі почнуть вирішувати свої проблеми самостійно, не втягуючи її. Але Оксана помилилась. Вона так само вислуховувала скарги бабусі, що їй приділяють мало уваги, … Читати далі

– Іване, ти мене кинув, зрадив. Ні, навіть не так. Ти зрадив нашу сім’ю, наше кохання, наш шлюб. А ми ж вінчалися. Пам’ятаєш

Автор

– Ти себе хоч у дзеркало бачила? Іван заїхав додому на п’ять хвилин, щоб забрати дружину і їхати на корпоратив. Але побачивши її, одразу передумав. І куди він раніше дивився? Вона ж страшна! Боки звисають, усе обличчя в зморшках, і ця сукня старомодна, якісь сандалі без підборів… Зовсім не рівня тим, хто там буде, навіть … Читати далі