Автор Романович

– Знімай обручку, ти мені більше не дружина! – голос Андрія тремтів від злості, але в ньому відчувалася якась невпевненість, ніби він сам не до кінця вірив у свої слова. Олена стояла біля кухонного столу, тримаючи в руках мокру ганчірку…. Продовжити читання →

– Я йду, – Олександр стояв у дверях кухні, чекаючи реакції дружини. – До іншої жінки. Марина підняла очі від ноутбука, де складала звіт по ательє за місяць: – Добре. Коли речі забереш? Він сторопів. У його уявленні все мало… Продовжити читання →

Коли Марія зібрала валізу і сказала, що з неї досить, Василь не міг повірити, що вона не жартує, більше того, навіть ображався, що вона не змогла оцінити того щастя, яке він їй дав. Василь і Марія прожили разом уже понад… Продовжити читання →

Валентина Семенівна давно жила сама. Сина, Жені, не стало, не дожив до шістнадцяти років. Хлопчику погано стало на уроці фізкультури. Вчитель посадив його на лавку та продовжив заняття. А Женя там же, на лаві, і помер. Їй сказали: порушення серцевого… Продовжити читання →

– Наталю, відчини, це я, – пролунав знайомий голос за дверима. Наталя завмерла з чашкою кави в руках. Валентина Сергіївна. У суботу вранці. Без попередження. Після того скандалу на сімейній вечері тиждень тому, коли свекруха при всіх родичах заявила, що… Продовжити читання →

– Твоя коханка дзвонила. Передала привіт! – кинула Ірина в простір, не відриваючись від плити, де на сковорідці смажилося щось звичне, ніби давно знайоме, як їхнє спільне життя. Андрій завмер на порозі кухні. Двадцять років – ціле життя – промайнули… Продовжити читання →

– О, зірка прийшла! Ну що, хоч вигідно сім’ю продала? – отруйний голос свекрухи пролунав із кухні раніше, ніж Ірина встигла зачинити вхідні двері. Невістка не одразу зняла пальто. Поставила сумку біля килимка, повільно видихнула, дорахувала до п’яти. По квартирі… Продовжити читання →

Телефон задзвонив пізно ввечері – Лариса вже збиралася лягати спати. – Ларисо! Привіт! Вона відразу впізнала голос, який ніколи більше не планувала почути. – Віра? Що тобі треба? – Відразу – “що тобі треба”, а я, можливо, хотіла дізнатися, як… Продовжити читання →

Я все пам’ятаю, як мама кричала, як зібралися сусідки, плакали, як замовк мамин голос… Чому не викликали лікарів, не відвезли маму до лікарні? Досі не можу цього збагнути. Чому? Можливо далеко було до селища? Дороги замело? Я так і не… Продовжити читання →

– Люба, я пішов, зачини двері! Люба лежала у своєму просторому ліжку й зовсім не хотіла вставати. Був вересень. Цьогорічна осінь видалася холодною, і температура за вікном часто наближалася до нуля. Але опалення все не вмикали. У їхній із чоловіком… Продовжити читання →