Романович — На новосілля свекор назвав мою квартиру конурою. Тоді мій тихий батько встав і відкрив теку. Келих з напоєм тремтів у моїй руці. Не від хвилювання. Від тієї оглушливої, майже непристойної радості, яку я ніяк не могла вгамувати, хоч дуже старалася виглядати пристойно. Навколо гуділи подруги, сміялася Світлана, хтось тягнувся за добавкою до салату з … Читати далі
— У мене є чоловік і донька, але ми можемо продовжувати зустрічатися, — заявила мені жінка, з якою я планував пов’язати майбутнє. Моя реакція була неочікуваною. Ніколи не думав, що в тридцять два можна закохатися, як хлопчисько. Здавалося, той час давно минув. Але доля розсудила інакше. Вона з’явилася в нашому офісі новою менеджеркою з роботи … Читати далі
— Інночка вийде гуляти? — захекавшись, запитала я у дворі її батьків. — Зайди пізніше, будь ласка, Інночка ще відпочиває, — спокійно й лагідно відповіла її мама.— Відпочиває? Не спить, а просто відпочиває?.. — здивовано прошепотіла я, застигши на місці. Моє дитинство припало на той час, коли бути постійно чимось зайнятим вважалося єдино правильною формою … Читати далі
На кухні пахло дешевим чаєм без цукру та вогким бетоном, який не вивітрювався звідси вже третій десяток років. Олена сиділа біля незавершеного підвіконня, де замість гладкого каменю все ще біліла стара захисна плівка, та дивилася на свої руки. Шкіра на пальцях давно втратила м’якість, стала шорсткою від нескінченного прибирання будівельного пилу, шпаклівки та полоскання ганчірок … Читати далі
— Та такого не може бути! Я що, нинішній? Я ніколи в житті в цю казку не повірю! Павло гупнув кулаком по дубовому кухонному столу так, що порцелянова чашка з недопитою, уже захололою кавою підскочила на блюдці й жалібно дзвякнула. Ложечка вислизнула й упала на лінолеум. Він не нахилився, щоб її підняти. Важко, усім своїм … Читати далі
— Яка ще оплата через термінал, ти при своєму розумі? Мій брат сказав, що для рідні у вас усе задурно! Голос моєї зовиці Вікторії лунав на всю залу так голосно, що перекривав шум кавомашини та стиглі розмови відвідувачів за столиками. Вона стояла перед вітриною у своєму дорогому пальті, з бездоганною зачіскою та виразом обличчя людини, … Читати далі
Три доби Лариса чекала чоловіка. Він телефонував, пояснював, просив не хвилюватися. А потім сусідка сказала те, після чого чекати не було чого. Лариса поставила чайник о пів на дванадцяту ночі. Не тому що хотіла чаю. Просто руки вимагали заняття, а в порожній квартирі зайнятися було нічим. Дочка спала у своїй кімнаті, кіт лежав на батареї, … Читати далі
Осіннє сонце ледь пробивалося крізь старий тюль на кухонному вікні, малюючи на клейонці бліді світлі смуги. У хаті пахло сушеними яблуками, ваніллю та старим деревом — запахом, який Олена пам’ятала з найглибшого дитинства. На столі лежала велика пожовкла папка зі цупкого картону, перев’язана потертою тасьмою. Олена не відкривала її знову. Вона просто тримала на ній … Читати далі
Марина віддала свекрусі ключі від дачі, бо втомилася сперечатися. Через два літа вона приїхала туди і не впізнала ні хати, ні саду, ні себе в дзеркалі в передпокої. Ключів було два. Один від хвіртки, латунний, з зазубриною на борідці. Другий від вхідних дверей, звичайний, плаский. Марина поклала їх на стіл перед свекрухою і сказала: — … Читати далі
— Вона має повне право прийти, це ж мій ювілей, а не твій особистий вечір, — спокійно кинув Богдан, навіть не відриваючи погляду від телефона. Уляна завмерла посеред кухні з тарілкою гарячих пухких пиріжків із тушкованою капустою та лісовими грибами. У хаті смачно пахло свіжою випічкою, ваніллю та затишком, який вона роками вибудовувала по крихтах. … Читати далі