Романович

Марина віддала свекрусі ключі від дачі, бо втомилася сперечатися. Через два літа вона приїхала туди і не впізнала ні хати, ні саду, ні себе в дзеркалі в передпокої. Ключів було два. Один від хвіртки, латунний, з зазубриною на борідці. Другий від вхідних дверей, звичайний, плаский. Марина поклала їх на стіл перед свекрухою і сказала: — … Читати далі

— Вона має повне право прийти, це ж мій ювілей, а не твій особистий вечір, — спокійно кинув Богдан, навіть не відриваючи погляду від телефона. Уляна завмерла посеред кухні з тарілкою гарячих пухких пиріжків із тушкованою капустою та лісовими грибами. У хаті смачно пахло свіжою випічкою, ваніллю та затишком, який вона роками вибудовувала по крихтах. … Читати далі

— Я більше не хочу бачити тебе щоранку, Надіє. Мені вже майже шістдесят, і я хочу нарешті відчути смак справжньої молодості, а поруч із тобою я почуваюся дідусем. Він сидів на табуреті біля вікна, дивився кудись поверх моєї голови й спокійно перебирав ключі від машини. Я стояла біля столу, тримаючи в руках тарілку з гарячими … Читати далі

Стара поштова скринька у нашому під’їзді завжди мала свій особливий голос. Вона не просто брязкала металом; вона рипіла так, ніби скаржилася на вантаж паперового сміття, яким її регулярно годували рекламники. Але того похмурого жовтневого вівторка звук був іншим. Глухим. Важким. Я спустився на перший поверх у розтягнутих домашніх штанях, тримаючи в руці горнятко з уже … Читати далі

Вечірнє сонце повільно сідало за верби, кидаючи довгі тіні на свіжовикошену траву. На просторій, світлій кухні було тихо. Чутно було лише, як монотонно цокає старий настінний годинник і як десь за вікном гудуть поодинокі бджоли, що допивають нектар із вечірніх квітів. Марія сиділа за великим дубовим столом, обхопивши долонями чашку з охололим чаєм. Її руки … Читати далі

– До мене? А куди? – голос Інни тремтів, але вона намагалася говорити твердо, щоб не видати, як земля йде з-під ніг. – У мене навіть розкладачку нема куди поставити. Самій тісно… Перед нею стояв брат Вадим, притискаючи до себе семирічного Мишка. Хлопчик вчепився в куртку батька так, ніби вона була рятівним колом. На плечі … Читати далі

Марина повернулася з відрядження на день раніше. Двері були не замкнені, у квартирі пахло її улюбленим соусом, а на столі стояли два прибори. Але другий був не для неї. Марина побачила свічки ще з коридору. Дві. Тонкі, у підсвічниках, які вони купували на Закарпатті чотири роки тому й відтоді жодного разу не діставали. Вона поставила … Читати далі

— Ти просто кинула чоловіка з хворою мамою, бо тобі захотілося спокійного життя, так і скажи! — прямо в очі випалила колега, ледь Світлана переступила поріг робочого кабінету. У кабінеті запала незручна пауза. Хтось опустив очі в папери, хтось завмер із горнятком кави в руках, але слухали всі. Світлана повільно зняла плащ, акуратно повісила його … Читати далі

Зінаїда Павлівна переписала будинок на онуку. Син дізнався про це від нотаріуса. Вона не стала нічого пояснювати, бо пояснювати довелося б надто багато. Зінаїда Павлівна підписала документи у вівторок. Нотаріус, молода жінка з тонкими зап’ястками й окулярами на ланцюжку, двічі запитала, чи впевнена вона. Зінаїда обидва рази кивнула, не моргнувши. Вона вийшла на вулицю, постояла … Читати далі

– Не приходь, мамо, нас удома не буде, – сухо й холодно пролунав у слухавці голос Ірини. На задньому плані чулося, як торохтить дитячий мультик і плаче мала, але донька навіть не намагалася приховати, що просто не хоче мене бачити. – Доню, мені все одно треба зайти, показники лічильників зняти, – вигадала я причину на … Читати далі