Романович

Андрій привіз сина в гості до сестри дружини Олени. Він сів за стіл і взяв пиріжок, який спекла Олена. – Ти вибач за таке питання, – сказав Андрій. – А куди в тебе чоловік подівся? – Та що тут розповідати… Добре жили ми, діти он народились. А потім його не стало, – Олена відвернулася до вікна. Було видно, що їй важко. А через три дні Андрій знову поїхав у село. Олена якраз вивішувала одяг на вулиці, коли він зайшов у двір. Вона, як побачила, що в нього в руках, то так і ахнула

Автор

Андрій посадив сина в машину. Маленький Олежик надув губки й насупився. -Ну потерпи, ти ж чоловік, – батько ласкаво погладив сина по маківці. – П’ять годин і будемо на місці. Ти ж пам’ятаєш тітку Олену? Олежик заперечливо похитав головою. -Пам’ятаєш, ми торік у село їздили? Було чудово, смажили картоплю в багатті і ставили намет на … Читати далі

У Каті не стало тітки. Дівчина вирішила поїхати у її квартиру, навести там порядок. Катя прибрала в кімнаті, перебрала речі. Раптом погляд дівчини впав на старий, дубовий буфет. Катя підійшла до нього ближче. На полицях стояли кришталеві фужери, порцелянова супниця та кілька керамічних фігурок, а в самому кутку була якась скринька. Катя відкрила її і побачила старовинну золоту підвіску, і якийсь листок, на якому було написано всього два слова: «Допоможи сусідові». Дівчина здивовано дивилася на записку, нічого не розуміючи

Автор

Невеликий, старенький двоповерховий будинок стояв на околиці маленького містечка. У дворі був дитячий майданчик, лавочка для стареньких, між залізних перекладин натягнуті мотузки для білизни. Адже балконів у цьому будинку не було. У двох під’їздах шістнадцять квартир, за будинком густа лісосмуга, що заросла, а за нею – залізниця. Ось у цьому будинку Катя і отрмала онокімнатну … Читати далі

Алла була на весіллі сина. Вона дуже раділа – все пройшло просто прекрасно! Раптом Алла згадала, що вже давно не бачила свого чоловіка Олега. – А де тато, – запитала вона в сина. Той раптом якось дивно глянув на неї. – Та десь серед гостей, – ніяково відповів Павло і відвів очі. Алла здивовано глянула на сина й пішла шукати чоловіка. Вона вже обійшла все, але Олега ніде не було! Жінка вже не знала, що й думати! Вона вийшла на вулицю і раптом побачила Олега і подружку нареченої! Алла очам своїм не повірила

Автор

Весь останній день перед весіллям сина Алла й на хвилинку не присіла! Олег, її чоловік, теж допомагав. Бігали, готувалися, хвилювалися, щоб усе було як треба, не гірше, аніж у людей! Зрештою Павлик у них єдиний син. Виростили, вивчили… Тепер весілля. Молодець, хлопець! Гарну дівчину собі знайшов! Гарненька, освічена, усміхнена… Але все одно було якось важко … Читати далі

Ольга збирала сумки і плакала. Вранці чоловік повідомив, що покохав іншу, а Олі не місце у його квартирі. Раптом у двері подзвонили. – Напевно Сашко передумав, – зраділа Ольга. Але на порозі був не чоловік, а свекруха. Антоніна Вікторівна зайшла і побачила сумки в коридорі. – Розбирай валізи, – раптом сказала вона. – Сашко мене покинув. І сказав, щоб я забиралася з його квартири, – схлипнула Оля. – Та знаю я! Ось тримай, – свекруха поклала на стіл якусь папку. Оля відкрила її і застигла від побаченого

Автор

В очах потемніло, і голос чоловіка, як завжди спокійний і неквапливий, почав лунати звідкись здалеку. -Я нарешті дізнався, що таке справжнє кохання. І не треба дивитися на мене такими очима. Дочку я виростив, з іпотекою їй допоміг, маю право. Ти не безпорадна дівчинка, живи собі як жила. Тільки без мене. Оля сфокусувала погляд на чоловіка … Читати далі

– Мамо, ти чому на подвір’ї сидиш? Темно вже! – спитала Люба. – Катьку чекаю, – відповіла Віра з ображеним обличчям. – Мамо, яку Катьку? Тітку Катю? Ти її ніколи так не називала, – здивувалася донька. – Тепер називаю, – вигукнула Віра. – Мамо, ти що, з нею посварилася? – здивувалася Люба. – Сказала вона мені дещо. Але я знайшла документ, який доводить, що я правду кажу, а не вона, – раптом сказала Віра Іванівна. – Ось подивись. Люба взяла потемнілий від часу листок, глянула в нього і застигла

Автор

– Мамо, мамо, ти чому все на ґанку одна сидиш? Іди до нас чай пити. Вечір вже, холодно стає, – сказала донька до Віри. – Катьку чекаю, – відповіла Віра з ображеним обличчям. – Ще посиджу, третій день на неї чекаю. – Мамо, яку Катьку? Тітку Катю чи що? Ти її ніколи так не називала, … Читати далі

Макар уважно роздивився майбутнього зятя, все у нього розпитав, а коли зрозумів, що у Ярослава крім краси і розуму немає за душею нічого, прийняв рішення, що він – не пара їхній Насті. – Синку, ти хороший чоловік, і я навіть впевнений, що в майбутньому ти станеш гарним лікарем, але я за тебе доньку свою не віддам, – прямо сказав він Ярославу. – Батьку, ви що, і справді вважаєте, що гроші є найважливішими? Тоді мені вас шкода. Я вашу Настю щиро люблю, і вона мене теж, а ви готові зіпсувати їй життя тільки тому, що у мене нема так багато грошей як у вас, – з сумом сказав Ярослав. – Ти, синку, ще молодий, щоб все зрозуміти

Автор

– Не для того я ростив нашу єдину донечку, щоб зараз її віддати заміж за цього пройдисвіта, – твердо заявив Макар. Марія знала, що якщо чоловік вже прийняв рішення, то його нічого не в силі змінити, тому обійняла Настю і плакала разом з нею. Макар і Марія були чи не найбагатшими людьми в селі. Чоловік … Читати далі

У Каті не стало тітки. Дівчина вирішила поїхати у її квартиру, навести там порядок. Катя прибрала в кімнаті, перебрала речі. Раптом погляд дівчини впав на старий, дубовий буфет. Катя підійшла до нього ближче. На полицях стояли кришталеві фужери, порцелянова супниця та кілька керамічних фігурок, а в самому кутку була якась скринька. Катя відкрила її і побачила старовинну золоту підвіску, і якийсь листок, на якому було написано всього два слова: «Допоможи сусідові». Дівчина здивовано дивилася на записку, нічого не розуміючи

Автор

Невеликий, старенький двоповерховий будинок стояв на околиці маленького містечка. У дворі був дитячий майданчик, лавочка для стареньких, між залізних перекладин натягнуті мотузки для білизни. Адже балконів у цьому будинку не було. У двох під’їздах шістнадцять квартир, за будинком густа лісосмуга, що заросла, а за нею – залізниця. Ось у цьому будинку Катя і отрмала онокімнатну … Читати далі

Ольга збирала сумки і плакала. Вранці чоловік повідомив, що покохав іншу, а Олі не місце у його квартирі. Раптом у двері подзвонили. – Напевно Сашко передумав, – зраділа Ольга. Але на порозі був не чоловік, а свекруха. Антоніна Вікторівна зайшла і побачила сумки в коридорі. – Розбирай валізи, – раптом сказала вона. – Сашко мене покинув. І сказав, щоб я забиралася з його квартири, – схлипнула Оля. – Та знаю я! Ось тримай, – свекруха поклала на стіл якусь папку. Оля відкрила її і застигла від побаченого

Автор

В очах потемніло, і голос чоловіка, як завжди спокійний і неквапливий, почав лунати звідкись здалеку. -Я нарешті дізнався, що таке справжнє кохання. І не треба дивитися на мене такими очима. Дочку я виростив, з іпотекою їй допоміг, маю право. Ти не безпорадна дівчинка, живи собі як жила. Тільки без мене. Оля сфокусувала погляд на чоловіка … Читати далі

Андрій привіз сина в гості до сестри дружини Олени. Він сів за стіл і взяв пиріжок, який спекла Олена. – Ти вибач за таке питання, – сказав Андрій. – А куди в тебе чоловік подівся? – Та що тут розповідати… Добре жили ми, діти он народились. А потім його не стало, – Олена відвернулася до вікна. Було видно, що їй важко. А через три дні Андрій знову поїхав у село. Олена якраз вивішувала одяг на вулиці, коли він зайшов у двір. Вона, як побачила, що в нього в руках, то так і ахнула

Автор

Андрій посадив сина в машину. Маленький Олежик надув губки й насупився. -Ну потерпи, ти ж чоловік, – батько ласкаво погладив сина по маківці. – П’ять годин і будемо на місці. Ти ж пам’ятаєш тітку Олену? Олежик заперечливо похитав головою. -Пам’ятаєш, ми торік у село їздили? Було чудово, смажили картоплю в багатті і ставили намет на … Читати далі

Ти ж сам казав, що вона тобі не рідна мама. Я розумію, що ситуація серйозна, але ж не везти її до нас додому, глянь, яка вона брудна. Для цього є спеціальні заклади, – шипіла на вухо Лариса, яка назвала себе нареченою Андрія, і яка приїхала разом з ним. Людмила Вікторівна все розуміла – діти вирішили відвезти її у притулок для літніх людей. Не хотілося покидати рідний дім, але що поробиш. Андрій і справді був їй не рідним, а інших родичів у старенької не було. У важких роздумах Людмила Вікторівна зайшла в хату, і як наказав син, вона стала збирати лише найнеобхідніше. Деякі речі, які довелося залишити, але які були дорогі її серцю як пам’ять, вона брала у руки, цілувала і плакала. – Мамо, ти збирайся, а я відвезу Ларису і повернуся за тобою, – сказав Андрій і завів машину

Автор

– Ти не можеш тут жити, мамо, тому збирайся. У нас інших варіантів просто немає, – сухо і спокійно сказав Людмилі Вікторівні син і наказав брати з собою лише найнеобхідніші речі. У її сусідів трапилася біда, була пожежа, і вогонь та дим перекинулися і на дім Людмили. Будинок вцілів, вогонь швидко погасили, але жити в … Читати далі