Романович

Олександр повернувся з відрядження раніше. – Зроблю сюрприз своїй Валі, – думав чоловік дорогою додому. Олександр, не дочекавшись ліфта, побіг сходами. Назустріч спускався незнайомий чоловік. Олександр одразу відчув щось недобре. Він побіг швидше. – О привіт! Чому не попередив, що приїдеш раніше? – сказала Валя, зустрівши Сашка в коридорі. Чоловік не сказавши ні слова кинувся у спальню, але там нічого підозрілого не було, він вже збирався йти, як раптом його погляд зупинився на тумбочці біля ліжка. – Валя що це? Я тебе питаю що це? – тільки й вигукнув він

Автор

Олександр сам не розумів, що з ним. Але він раптом вирішив повернутися з відрядження на день раніше. Мав – у суботу вранці, а приїхав у п’ятницю після обіду. З кожним кілометром, що наближає його до будинку, у нього в душі наростало занепокоєння. Спеціально не зателефонував дружині, не попередив. Яка банальна історія, подумав він, невесело посміхнувшись. … Читати далі

Павло та Валя одружилися і вирішили жити в будинку батьків чоловіка. – Ну що готова до переїзду? – запитав тепер вже дружину Павло. – Трохи хвилююся. Але з тобою неважливо де жити, – усміхнулася Валя. До кінця дня зібрали всі речі, погрузили в машину і вирушили в дорогу. – Коли ти зайдеш в будинок, теде дещо здивує, але ти не хвилюйся, все виправимо, – сказав по дорозі Павло. Валя значення цим словам не надала. Вони підїхали до хати, і Валя переступила поріг, будинку. Жінка зайшла в середину і застигла від здивування

Автор

Після весілля Павло та Валя стали жити у будинку батьків чоловіка. Свого житла нема, а жити десь треба. Мама Павла і сама в цей дім прийшла, коли вийшла заміж. Окрім батьків та молодих у будинку жила ще бабуся Павла, мати його батька. Бабуся була старенька, єдиний син був пізньою дитиною. Бабуся вже нічого не могла … Читати далі

– Все! Набридло! Так більше жити не можна! Я йду! – вигукував Віталій, і дістав з полиці сумку. Він кидав свої речі у валізу, і в цей час голосно сварився з Наталею. Нехай чує, що він про неї думає. – Нероба! Я гляну, як ти проживеш без мене! Та ти пропадеш без мене! – не заспокоювався чоловік. Наталя сиділа на кухні і спокійно пила чай із еклером, слухаючи все це. – Нероба! Ти хоч подумала, що без мене робитемеш? – раптом запитав Віталій. Відповідь дружини здивувала чоловіка

Автор

– Все! Набридло! Так більше жити не можна! Я йду! – вигукував Віталій, розмахуючи руками. Він кидав свої речі у валізу, в цей час голосно сварився з Наталею. Нехай чує, що він про неї думає. І нехай знає, що він не жартує і зараз піде з дому. – Нероба! Я гляну, як ти проживеш без … Читати далі

Люда чекала на чоловіка з роботи. У них сьогодні річниця весілля. Чотири роки. Стіл накритий. Подарунок підготовлений. Денис затримувався. – Забув? – подумала Людмила. Нарешті двері відчинилися. Точно забув, навіть квітів не приніс, промайнуло в голові Люди. – Нам треба поговорити, – раптом сказав Денис. – Вітаю з річницею! – вигукнула Люда. – Почекай ти з своїми вітаннями, – тихо сказав чоловік. – Щось сталося? – захвилювалася дружина. – Так, – схиливши голову відповів Денис. Людмила застигла в очікуванні, приготувавшись до найгіршого

Автор

Люда чекала на чоловіка з роботи. У них сьогодні річниця весілля. Чотири роки. Стіл накритий. Подарунок підготовлений. Денис затримувався. – Забув? – подумала Людмила. Нарешті двері відчинилися. Точно забув, навіть квітів не приніс, промайнуло в голові Люди. – Нам треба поговорити, – раптом сказав Денис. – Вітаю! – вигукнула Люда. – Ах. Так, забув зовсім. … Читати далі

Віра поїхала до міста по продуки. Раптом на узбіччі вона побачила вагітну жінку. Віра зупинилася. – Дівчино, вам зле? – запитала вона. – Так, швидку вже викликала, – відповіла незнайомка. – Я тут недалеко живу. Давайте до мене, хоч в теплі будете, – запропонувала Віра. Дівчина погодилася. По дорозі жінки розговорилися. – Вперше народжуєте? – запитала Віра. – Так. Дуже хочеться, щоб малюк був схожий на свого батька, – відповіла дівчина. – Мій Сергій такий красень. Дівчина дістала телефон і відкрила фото: – Ось, дивіться. Віра взяла телефон з її рук і застигла, вона просто не могла повірити своїм очам

Автор

– Вже сьома година. Мені пора, – Сергій підвівся з ліжка і почав одягатися. – Сергію, я тебе нікуди не відпущу, – сказала Олена і обняла його ззаду. – Олено, мені треба їхати. Там зараз такий затор буде на трасі. – А коли ти наступного разу приїдеш? – Через тиждень. – Обіцяєш? – Обіцяю, – … Читати далі

Ігор сидів на кухні, і дивився у вікно. Його Оленка обіцяла приїхати ще декілька днів тому, а її все не було. Біля хвіртки майнули фари. – Оленка! – вигукнув Ігор іі побіг до воріт. Але з дверей автобуса, що відчинилися, йому назустріч вискочила якась жінка. – Я думала подзвонити, але таке по телефону не можна, біда, сталася біда, – жінка обіймала Ігоря, а він стояв і не розумів, що відбувається. – Ось, – жінка дістала зі своєї сумки згорнутий двічі аркуш паперу і подала Ігору. Чоловік взяв лиса, відкрив, прочитав і застиг на місці

Автор

Ігор зіщулився, підняв комір і зробив крок назад, углиб зупинки. Був сильний вітер, що аж на обличчі чоловіка виступали сльози. Втім, тут на порожній зупинці Ігор міг і пустити скупу чоловічу сльозу. Олена мала повернутися до нього три тижні тому. Щопонеділка, як на посту, стояв невисокий, худий чоловік тридцяти восьми років на кінцевій автобусній зупинці. … Читати далі

Андрій смажив собі омлет, коли в двері подзвонили. На порозі стояла його сестра. – Привіт, а я неподалік була, вирішила в гості зайти, – усміхнулася Світлана. – Привіт, проходь, – запросив сестру Андрій. Світлана пройшла на кухню. – А Марійка де? В магазин пішла? – здивувалася вона, не побачивши жінки брата. – Не знаю, – тихо сказав Андрій. – В сенсі не знаєш? – запитала Світлана. – Нема її, – обережно сказав Андрій. – Як нема? Ти що таке говориш? – Світлана дивилася на брата, не розуміючи, що відбувається

Автор

– А де Марійка? – Запитала Світлана брата. Вона забігла в гості нарешті. Вже місяць не бачила Андрія. Зазвичай у такий час вони вже були вдома. – Не знаю… – В сенсі не знаєш? – здивувалася сестра. – Вона вже тиждень тут не живе. Надула губи, зібрала речі та пішла кудись! – ображено сказав Андрій. … Читати далі

Микита зайшов на кухню у квартирі діда Василя. Зі старим вони познайомились випадково і той запросив хлопця зайти в гості. На столі стояли тарілки з ковбасою, сиром, ваза з цукерками, а дід розливав чай. – Сідай! – строгим голосом сказав господар. – Я, Микито, один живу. Дочка з чоловіком та онуками в Німеччину поїхали. Микита узяв хліба, шматочок ковбаси. Зʼїв, потягнувся за іншим. – А ти начебто не місцевий? – продовжив хазяїн. – Ти сам звідки? – З Михайлівки. – Звідки? – старий навіть підвівся. – З Михайлівки… – Цього не може бути! – тільки й сказав дід Василь

Автор

Вже вечір наближається, а він так і не вирішив, де ночуватиме. Микита приїхав вступати в інститут. За вісімнадцять років він нічого окрім свого села та районного центру не бачив. А тут обласне місто з величезними будинками та барвистими магазинами! Хіба з їхнім районним центром порівняєш?! У червні він закінчив одинадцять класів. Півтора місяці працював із … Читати далі

Орест запросив свою сестру Софію у дорогий ресторан. Він вирішив з нею серйозно поговорити. – Привіт, братику, – сказала Софія і сіла за стіл. Орест серйозно глянув на сестру. – Привіт, – сухо сказав він. Софія глянула на пустий стіл. – А чому ти нічого не замовив? – здивовано запитала вона. – Ну чому ж? Замовив! Але сьогодні це буде дещо дуже особливе! – сказав Орест. У Софії очі засяяли в очікуванні сюрпризу! До них підійшов офіціант і поставив на стіл невелику коробку. Софія здивовано глянула на неї, відкрила коробку й ахнула

Автор

Орест їхав у село, де народився, виріс і де й досі жила його мама. Він намагався їздити до матері не рідше одного разу на місяць, частіше просто не виходило. Але цей день був винятком. Цього дня Орест та його родина незважаючи на справи та турботи, у будь–якому разі їхали у село. Бо цього дня був … Читати далі

Андрій прийшов додому пізно. Він тихо відкрив двері своїм ключем і зайшов у коридор. – Ольга і донька вже точно сплять, – подумав він, як раптом помітив, що на кухні горить світло. Андрій здивовано пішов вперед і несподівано зачепив щось у темряві. Він увімкнув світло і ахнув! На підлозі стояли дві зібрані валізи з його речами. Він швидко зайшов на кухню й оторопів. За столом, заплакана, сиділа його дружина Ольга! Вона глянула на Андрія і відвернулась до вікна. – Я все знаю… – тільки й сказала Ольга.

Автор

Андрій з’явився у житті Марини рік тому. До цього в неї було кілька стосунків, але на них поставлений хрест, і навіть згадувати про тих горе–шанувальників дівчина не хотіла. А гідного чоловіка вона все ніяк не могла зустріти. Знайомі дивувалися, що така самостійна, вродлива дівчина і досі одна, а їй незабаром двадцять п’ять. Освічена, має престижну … Читати далі