Романович

Здавалось, у неї навіть не було бажання привітатися. Замість звичного «Привіт» чи «Доброго дня» Ганна Петрівна, тільки-но переступивши поріг моєї квартири, одразу спитала: «Де у вас тут прасувальна дошка?» У її голосі не було й краплі чемності — лише командний тон, ніби вона приїхала не в гості, а прийшла перевіряти власне майно. Я стояла в … Читати далі

Коли кулькова ручка торкнулася синього бланка заяви в районному суді, рука навіть не здригнулася. Пальці з тонкими венами та ледь стертим від тридцятирічного носіння золотим обідком були дивовижно спокійними. Жінка в скляному віконці канцелярії зиркнула на дату народження — 1971 рік, потім на дату реєстрації шлюбу — 1994 рік, і поверх окулярів у роговій оправі … Читати далі

— Ти взагалі пам’ятаєш, що в тебе мати є, чи згадав про неї тільки тоді, коли вже припекло і нікуди було подітися? Слова пролунали рівно, без істерики й без крику, але після них у грудях усе стислося в твердий вузол. Артем стояв посеред незнайомого подвір’я, стискаючи в руках стару дорожню сумку, і дивився на жінку, … Читати далі

— Я вже просто не можу цього слухати. Шановні, будь ласка, відчепіться всі колективно від сфери обслуговування! Скільки вже можна? То вас емоційно не обслуговують як дитину, то вам кава не така, то ще щось! Вони думають, що ми тут железа бездушні, а не живі люди, які пашуть по дванадцять годин на ногах!  Ранок у … Читати далі

– Олеже, ти знову пообіцяв мамі, що в суботу до неї поїдеш? – Ірина жбурнула ключі на полицю. Метал дзенькнув об пластик. Чоловік навіть не підвів голови — сидів, уткнувшись у смартфон, де миготіли цифри накладних. – Ну а що тут такого. Мама просить лоджію засклити. Я сказав — приїдемо, допоможу. – Олеже, ти після … Читати далі

— Ви що собі думаєте, матусю? — голосно заявила вихователька на весь коридор, збираючи навколо нас інших батьків. — Тисяча двісті чи півтори тисячі на групу з десяти дітей — це смішно! Якщо так вітати, то краще взагалі ніяк не вітати! Мені такі подарунки не потрібні!  Ранок середи видався напрочуд сонячним, але настрій мені зіпсували … Читати далі

— Наталю, ти от жінка, ти можеш мені пояснити, що зараз відбувається з сучасними дівчатами? — почав він свій звичний ранковий монолог, від якого в мене вже трохи посмикувалося око. — Я ж Іру кохаю, щиро кохаю! Ми вже рік живемо разом у її квартирі. Але останнім часом з нею просто неможливо стало розмовляти. Вона … Читати далі

– Ти взагалі чуєш, який нісенітниціш ти зараз верзеш, чи заради своєї нової пасії вже остаточно розгубив останній здоровий глузд?! – голос Ірини зривався на різкий, металевий крик і відлунював від порожніх стін затишної квартири в центрі Львова. Максим сидів на м’якому кухонному куточку, зігнувшись і нервово крутячи в пальцях порожню керамічну чашку. Він майже … Читати далі

— Жінка в твоєму віці вже мала б дякувати долі хоча б за увагу, а не вередувати, — Станіслав сьорбнув із паперового стаканчика, потер пальцями підборіддя й подивився на Олену так, ніби оцінював стареньке авто перед торгом. — Мені п’ятдесят чотири роки. Я чоловік поважний, маю свої звички. Підлаштовуватися під чужі забаганки я не збираюся. … Читати далі

У сорок сім років Андрій потрапив до лікарні — серце. Лікувався, тримав дієту, слухняно виконував усі рекомендації. Йому порадили санаторій. Рідні хвилювалися, дружина підтримала. Гроші були, тож він поїхав. Уже на перші вихідні Ірина вирушила до чоловіка. Санаторій був недалеко, лише за сто кілометрів. — Ірино, навіщо ти приїхала ще й без попередження? Мене ж … Читати далі