Романович «Йду до молодої» — хвалився чоловік. А я допивала чай і думала: нарешті клюнув. Півтора року чекала цієї фрази – Лєно, ти тільки не плач. Я втомився. Я йду до Христини. Мій чоловік Олег стояв посеред вітальні зі спортивною сумкою. З тією самою, з якою він їздить «на риболовлю з мужиками» півтора року — тобто … Читати далі
— Тату, тепер вона заробляє втричі більше, ніж я. Утричі! Це ж просто… ненормально, — Олег не відривав очей від телефону. Навпроти сидів Петро Іванович. Колишній інженер, він звик добирати слова так само точно, як колись підбирав деталі. Він відклав газету, повільно зняв окуляри й довго подивився на сина, не кваплячись із відповіддю. — Ненормально … Читати далі
– Марко! Ти взагалі мене чуєш? – Катерина раптово вдарила долонею по столу. Чашка підскочила, а кава розтеклася коричневою плямою по скатертині. – Чую! Чоловік навіть не здригнувся й не відірвав погляду від ноутбука. Синювате світло екрана било йому в обличчя, роблячи його чужим і різким. Ще три місяці тому він носив їй чай у … Читати далі
Сірий трикотажний жакет, прості темні джинси, біла футболка й кеди — саме в такому вбранні Олена, тридцятидворічна жінка, їхала на ювілейну зустріч випускників. Коли таксі плавно зупинилося біля входу в ресторан, вона на мить глянула в дзеркало заднього виду. У відображенні було спокійне, нічим не особливе обличчя: майже без макіяжу, волосся зібране в низький хвіст, … Читати далі
Олена Петрівна завмерла біля стрічки супермаркету з пачкою вівсянки в руках, коли за спиною почувся той самий насмішкуватий, трохи хриплуватий голос. Голос, який вона не чула майже п’ятнадцять років. Вона повільно озирнулася, ще на мить сподіваючись, що це просто дурний жарт або хтось переплутав її з іншою жінкою. Перед нею стояв сивий чоловік у поношеному … Читати далі
– Сьогодні мама забере Варю із садочка, а ввечері ще й повечеряє з нами, – сказала Олена за сніданком чоловікові. Тарас тільки скривився. Тещу він поважав, вона їм багато допомагала, та чомусь саме п’ятниця його зовсім не тішила. Хотілося взяти пінного на вихідні, розвалитися на дивані перед телевізором і просто видихнути після роботи. Але Олені … Читати далі
— Спадок бабусі вклади в бізнес чоловіка, йому потрібніше! — порадила свекруха. Я відкрила свій рахунок і поклала гроші під відсотки — Нічого тут розсиджуватися, як пані! — Галина Петрівна влетіла у квартиру сина без попередження, з порога кидаючи слова, як каміння. — Інші дружини чоловікам допомагають, а ця сидить і стелю розглядає! Лєна навіть … Читати далі
— Навіщо ти впустила до хати чужого чоловіка, Параско? Ти що, зовсім розуму позбулася на старості? — кричала через тин сусідка Ганна, витріщаючи очі. — Ти ж його й близько не знаєш! А якщо він якийсь злочинець? Потім біди не оберешся! — Людині треба було допомогти, тітко Ганно, — тихо, але твердо відказала Параска. — … Читати далі
Після ювілею чоловіка я випадково знайшла конверт, який не призначався для моїх очей – Скільки можна гриміти посудом? В Олега свято було, дай людині виспатися! Голос свекрухи розітнув ранкову безмовність квартири. Лідія Петрівна стояла в дверях кухні, щільно запахнувши махровий халат, і невдоволено мружилася на ранкове світло. Марина стояла біля раковини й мила брудні тарілки, … Читати далі
— Ти синій фартух взяла? Тільки не кажи, що забула, бо моя сестра на тебе розраховує. Максим мовив це звично, навіть не відриваючи погляду від дороги. Так само, як щодня запитував про зарядку від телефону чи парасольку. Ірина повільно повернулася до чоловіка й подивилася на його спокійний профіль. — Який ще фартух, Максиме? Ми ж … Читати далі