— Ох, Наталю, і не пощастило ж тобі з матір’ю! Вертихвістка скажена вона, ось що! І татусь у тебе такий самий! Що одному, що іншому – гулянки тільки й потрібні! А що літечко коротке – про те їм і знати не хочеться! Та й минуло вже воно! Дитя по двору бігає, а їм все одно – волю подавай! Я, ось, що тобі скажу, Наташко! Просися до тітки! Нехай Нінка тебе забере! У неї хоч сита будеш! А якщо з батьком залишишся, то нічого доброго на тебе не чекає! Так і знай! У нього будинків – як у зайця теремів! Він уже, он, нову сім’ю собі пригледів! А тебе куди? Його коханка тебе не прийме. У неї своїх – семеро по лавках! Зайвий рот ні до чого! Зрозуміла
— А Наталка вже знає? – голос бабусі був сповнений невдоволення і прихованої погрози. — Ні. Не говорили їй нічого. Навіщо дитині такі подробиці? – голос Ніни, сестри батька Наталі, був холодний, як лід, і такий спокійний, немов нічого й не сталося. — А як же тоді? Зникла мати, не дзвонить – не пише, і … Читати далі
