Романович

— Мамо! Ну як це ти не збираєшся віддавати гроші? Це ж не дріб’язок, а три тисячі євро! Я ж їх збирав місяцями, відкладав кожну копійку, щоб закрити черговий платіж по іпотеці, ти ж сама знаєш, у якому я становищі! А ти взяла на зуби й тепер мовчиш? — голос Андрія зривався на крик, хоч … Читати далі

— Тату! Невже ти справді не бачиш, що робиш? — крізь сльози, голосно й тремтячим голосом вигукнула старша донька, Катерина. Вона так сильно стискала в руках порцелянову чашку, що пальці побіліли. — Ми ж твої рідні дочки! Ми виросли в цій квартирі, тут у кожному кутку живе пам’ять про маму! А ти хочеш віддати дах … Читати далі

– Кави ще лишилося, мамо? Оля каже, що в нас уже вся італійська скінчилася, та, у червоній пачці. То я заїду до тебе після роботи, а ти заодно щось смачне приготуй, – випалив у слухавку син, перекрикуючи гуркіт машин десь на перехресті. Я навіть слова не встигла сказати, щоб розпитати, як у нього справи чи … Читати далі

Чоловік перед розлученням переписав будинок на свекруху, а мені залишив кредити за будівництво. Вранці майстри зняли всі вікна, двері та ворота — А ти, любонько, до сковорідки не підходь, тут тепер я господиня! — командирським голосом сказала Ксенія Трохимівна й перевернула рум’яний млинець. — І цей фартух із полуничками мені якраз до лиця. Тобі він … Читати далі

— Твоя сестра пироги з вишнями дуже смачні пече, передай їй подяку, а то милочку я їй так і не віддала, — сусідка через паркан простягнула вимитий полив’яний посуд і щиро всміхнулася. Марія саме витягала з багажника важкі торби з крупами та ящичок із розсадою помідорів, яку пильнувала на підвіконні ще з кінця березня. Вона … Читати далі

Десять років Люба просила в Бога дитину. Спочатку пошепки, потім уголос, а згодом уже без слів, просто стоячи навколішки перед іконою в куті кімнати. Вона пам’ятала кожну свічку, кожну панахиду, кожну лікарню, куди їздила з чоловіком Остапом. Лікарі розводили руками й говорили, що причин немає. Саме це було найгірше. Того вівторка вона несла з городу … Читати далі

— Завтра до нас приїде моя мати! Вона житиме з нами, — сказав Михайло, навіть не відриваючи погляду від яскравого екрана свого смартфона. Він промовив це так спокійно й буденно, ніби йшлося про дрібний дощ або про черговий розпродаж у сусідньому супермаркеті. Я саме стояла біля плити й повільно помішувала запашний борщ. На мить мені … Читати далі

Валіза весь час стояла під ліжком. І не порожня: у ній лежали два светри, запасні джинси, білизна й пакет, куди мама склала мої зимові речі. На полицю я поклав лише те, що носив постійно. Решту не розкладав навмисне, щоб потім не збиратися довго. Тітка Оксана помітила це вже на другому тижні. – Ти що, живеш … Читати далі

— Знаєш що, мамо, тепер я розумію, чому твоя донька виставила тебе з дому! Дзвінок у двері пролунав пізнього вечора, коли Вітя саме збирався лягати спати. Він відчинив, чекаючи побачити сусідку з черговим проханням, і завмер на порозі. На сходах стояла мати. Поруч із нею — пошарпана дорожня сумка й велика картата торба. — Мамо? … Читати далі

— Ти взагалі пам’ятаєш, яка сьогодні дата, чи тобі вже байдуже, скільки місяців ми живемо за чужими розкладами замість того, щоб мати власні вихідні? — голос Андрія різко розітнув ранкову тишу на кухні, де Ірина саме збиралася насолодитися першою чашкою гарячої кави. Жінка здригнулася, поставила турку на стіл і важко видихнула, дивлячись на чоловіка поглядом, … Читати далі