Романович

О пів на сьому ранку на кухні у Галини Семенівни вже кипіла вода, на підвіконні лежали парасольки кропу, а на великому столі рівними рядами стояли чисті банки. Огірки ще з п’ятої години мокли у двох емальованих мисках. Галина прокинулася вдосвіта, зібрала їх на городі, перебрала, помила, принесла з комори кришки й тепер працювала майже без … Читати далі

— Краще б ви ці гроші дітям віддали або паркан новий поставили, ніж байдики бити і такі гроші витрачати на дурниці! Голос моєї свекрухи, Ганни Василівни, пролунав так виразно, що офіціант за сусіднім столиком ледь не випустив тацю. Вона сказала це з такою щирою образою в очах, немов мої батьки не за власний кошт поїхали … Читати далі

– Вибачте, ви мене на квартиру не пустите? Я проживання відпрацюю, – постукав Сергій у перший же будинок, що трапився. Виглянув старий дід. – Іди вже звідси, пройдисвіте. Лазять тут всякі, – і зачинив двері. У другому, у третьому йому теж відмовили. У четвертому послали мaтом і спустили величезного пса. Той відірвав у його куртки … Читати далі

– Їдеш, значить, зібралася? – тихо запитав Олексій. – Зібралася. Все. А чого чекати, коли вже налаштувалася? Квиток куплено, валізи зібрані. – Давай я тебе проведу, чи що, валізи ж важкі. До машини проведу. Таксі вже під’їхало, дзвонили? – Так, щойно, – Ніка навіть усміхнулася йому. Змогла. Олексій вийшов у вогкий світанок. Стояв туман. Обличчя … Читати далі

Італійське сонце ніколи не гріло так, як удома. Воно лише пекло — монотонно, безжально вибілюючи теракотову плитку на подвір’ї синьйори Елеонори. Вісім років Оксана жила за годинником цієї немічної, капризної італійки в передмісті Неаполя. Вісім років її ранки починалися з запаху ліків, кави та чужої старості. Удень вона підтримувала синьйору під суху, схожу на пташину … Читати далі

Осінній туман над селом під Львовом стояв щільною білою стіною, чіпляючись за гілки яблунь і мокрий дах будинку. П’ять років тому, коли Оксана та Тарас тільки придбали цю садибу, усе бачилося світлим, спокійним і затишним. Тоді вони разом вибирали шпалери, планували сад і раділи кожному посадженому кущу смородини. Тарас щоранку сідав у машину і за … Читати далі

— Та ти хоч розумієш, що ми застрягли у чужому гаражі в неділю увечері, а господар зачинив двері й поїхав на дачу?! — перелякано шепотіла я Вадиму в суцільній темряві. А він лише спокійно розгорнув карту, дістав ліхтарик і відповідав: “Зате ми нарешті знайшли ту саму старовинну дубову скриню, за якою полювали пів року! Ми … Читати далі

— Ну все, зараз почнеться довга лекція про чужі паркани та приватну власність… — подумки зітхнула я, коли з хвіртки вийшла господиня будинку. Але замість суворих зауважень жінка усміхнулася й мовила: “Заходьте у двір, я вам і драбину дам, і судочки — назбираєте стільки, скільки захочеться!”  Того червневого дня сонце пекло майже по-серпневому. Ми поверталися … Читати далі

— Взагалі-то поганий… — із загадковою міною видав він прямо посеред першого побачення в кав’ярні. Ну а я дівчина слухняна: сказала “зрозуміла”, повірила на слово й одразу втратила будь-який інтерес до цієї розмови, а він потім ще й щиро дивувався, чому це я раптом перестала підтримувати діалог! Мене звати Ганна, і останні кілька місяців мої … Читати далі

— Андрію, ти куди зібрався? — Наталя зупинилася посеред передпокою, навіть не встигнувши зняти легке осіннє пальто. Біля шафи стояла велика дорожня валіза, на дивані лежали складені сорочки, джинси, зарядні пристрої, документи та дві пари взуття. Чоловік ходив між спальнею й вітальнею так швидко, наче боявся, що дружина поставить запитання раніше, до того, як він … Читати далі