Романович

— Та скільки ж можна витягувати з нас останні сили, ця іпотека колись взагалі закінчиться?! — з відчаєм у голосі вигукнула Зоряна, опускаючись на край дивана. — Я вже й забула, як це — радіти власній квартирі. Кожен новий місяць чекаєш не з радістю, а з жахом, бо знову треба віддавати левову частку заробленого! Жінка … Читати далі

За пів року світ Лідії втратив чіткість. Спочатку розпливлися дрібні літери, потім обличчя на фотографіях, а навесні за вікном залишилася лише світла пляма без гілок і дахів. Після чергового обстеження лікар довго пояснював, чим відрізняється слабке світлосприйняття від зору, на який можна спертися в побуті. Лідія запам’ятала лише кінець розмови: колишнього зору не повернути. Їй … Читати далі

«Я хочу від тебе дитину», — ці слова, вимовлені напівпошепки в салоні автомобіля, звучали не як початок пристрасного роману, а як розпачливий крик про допомогу. Святослав і Софія прожили разом двадцять два роки. Перша палка закоханість давно поступилася місцем глибокій повазі, спокою та теплому домашньому затишку. Вони розуміли один одного без слів, адже роки, проведені … Читати далі

Дзеркало в коридорі було старим, із темними плямами по кутках, через які обличчя здавалося трохи розмитим. Ольга вдивлялася в нього вже хвилин десять. Поправила пасмо пофарбованого волосся, торкнулася пальцем дрібної сіточки зморшок біля очей і важко зітхнула. — Ну що ти там розглядаєш? — гукнула з кухні мати. Ганна Степанівна, хоч і пересувалася вже з … Читати далі

– Аріно, я прийшла поговорити, поки мій син на роботі. Ви разом уже три роки, а дітей так і нема. – Тетяно Олександрівно, ми плануємо. – Плануємо! Тепер це так називається. Я прийшла на допомогу. У мене є гарний лікар, я давно його знаю та довіряю. Я тебе запишу до неї, сходиш і пройдеш обстеження. … Читати далі

Дощ того вечора бив у панорамні вікна нашої вітальні з такою силою, ніби намагався змити весь той бруд, що накопичився в цих стінах за останні кілька років. Я сиділа у своєму улюбленому шкіряному кріслі, тримаючи в руках кришталевий келих і дивилася на нічне місто. Десь там, у морі вогнів, мій чоловік Андрій зараз пестив іншу … Читати далі

– Лєро, ти після роботи в магазин заскоч. М’яса візьми, сиру нормального. І пінного крафтового пари пляшок. Лєра притиснула телефон плечем до вуха. Руки були зайняті – вона пробивала покупниці упаковку пігулок від тиску та гематоген. – Якого м’яса, Сергію? Я на зміні до восьмої вечора. – Ну, так після восьмої й заскоч. Супермаркет до … Читати далі

Ольга сиділа біля вікна й дивилася кудись удалечінь, де між кронами старих дерев плутався сірий листопадовий вечір. За склом повільно хиталися гілки старої яблуні — тієї самої, яку колись, ще зовсім молодою і гнучкою, посадив її чоловік Павло. На кухні тихо, але невблаганно цокав годинник, відраховуючи секунди порожнечі, що поселилася в цьому домі вже багато … Читати далі

У родині Марини недільні обіди давно стали маленькою традицією. Збиралися не щотижня, бо в кожного була робота, діти, домашні справи, поїздки, але хоча б двічі на місяць намагалися сісти за одним столом у батьків її чоловіка. Галина Петрівна готувала голубці, Василь Михайлович неодмінно діставав із комори банку маринованих огірків і кожного разу розповідав, що цього … Читати далі

Важка зв’язка ключів з металевим дзвоном боляче вдарила в груди, а за мить вже приземлилася прямісінько в мою тарілку з овочевим салатом. Соус бризнув, залишаючи яскраві плями на білосніжній скатертині, ніби химерні візерунки долі. За величезним столом, що ломився від дорогих страв і закусок, раптом запанувала моторошна тиша. Навіть жива музика у престижному ресторані «Золота … Читати далі