Романович

— Відсьогодні ковбасу на хліб кладу лише я, а ти обійдешся, бо ти цими днями не заробляєш. Мирослава навіть ложку над полив’яною мискою втримати не змогла. Вона просто завмерла на місці, кліпаючи очима, і дивилася на свого чоловіка Назара. Спершу майнула думка, що це такий дивний, незграбний жарт після довгого робочого дня. Назар часом міг … Читати далі

Тарас Мельник жив на краю села, де ґрунтова дорога впиралася в старий смерековий ліс. Йому було п’ятдесят вісім, і з них сорок п’ять років він ходив по гриби. Односельці казали, що Тарас знає ліс краще, ніж власну хату. Він міг з заплющеними очима сказати, де під горбком ховається кущ лисичок, де на північному схилі після … Читати далі

— Ти мені ніколи не була рідною, але стіл на мій ювілей накрити мусиш, бо що люди скажуть. Саме з цих слів почався той ранок, коли моє терпіння нарешті тріснуло, наче суха гілка під ногами. Я сиділа на табуретці біля холодної батареї. На мені був старий теплий халат, у руках ледве трималася кружка з липовим … Читати далі

У переповненому маршрутному таксі о пів на сьому ранку вільних місць ніколи не буває. Лариса вже багато років щодня долала цей маршрут, знаючи кожну зупинку, кожну вибоїну на дорозі. Біля коледжу заходила галаслива юрба студентів з однаковими рюкзаками. На зупинці «Ринку» постійно пробивався до передніх дверей старенький чоловік у кепці, щось невдоволено бурмочучи водієві. Потім … Читати далі

Соломія вперше помітила, що мішка немає, у вівторок зранку. Вона спустилася в погріб по буряки для борщу й одразу відчула, що щось не так. Не було запаху, до якого вона звикла за довгу зиму, глибокого, земляного, трохи солодкого. Біля стіни, де завжди стояв щільно зав’язаний мішок із батьковою картоплею, тепер була порожня вмʼятина в піску. … Читати далі

Олена давно збиралася відвідати маму. Відпустку перенесили двічі. Спочатку напарниця зламала руку, – гарувала два місяці, а потім начальник умовив почекати ще два тижні. І ось вона сиділа в потязі з подарунками та валізою. Нарешті відпочинок від клієнтів, від документів. Мама останнім часом розмовляла телефоном мало, тихо, стримано і якось холодно. Може образилася, що Олена … Читати далі

Ніна Степанівна давно помітила, що діти згадують про неї лише тоді, коли їм щось потрібно. Син Богдан міг не озиватися тижнями, а донька Соломія телефонувала хіба що перед святами, та й то розмова тривала не довше трьох хвилин. Ніна не скаржилася, хоч у серці щоразу щось стискалося, коли вона дивилася на мовчазний телефон. Найважче стало … Читати далі

Щочетверга Галина Петрівна приїжджала до них, немов не в гості, а на ревізію. Цього разу вона привезла з собою не лише звичну банку солоних огірків та два контейнери з котлетами, а й вираз обличчя, який Віра навчилася розпізнавати ще на другий місяць заміжжя. Це був погляд жінки, яка прибула, щоб винести вирок. — Вірочко, а … Читати далі

У хаті було тихо й дуже холодно. З кутка, де колись білили до кожного Великодня, тягнуло вогкістю, а на шибках наммерзли химерні папоротеві візерунки — товсті, каламутні, крізь які зимовий день здавався просто сірою плямою. Люба лежала під двома ковдрами: старою ватяною, ще материнською, важкою, мов сира земля, і зверху потертим пледом у клітинку. Плечі … Читати далі

— Мам, я дзвоню сказати, що ми сьогодні не прийдемо, тобто… точніше, ми прийдемо, але дівчина залишиться у нас на ночівлю. Це Олеся, я тобі про неї розповідав. Ми вже вирішили. Я замерла посеред кухні з чайником у руках. Усередині мене все наче перевернулося. — Якого біса? — вирвалося в мене перше запитання, і я … Читати далі