Романович

«А якщо правильно все зробити, то можна ще й лоджію утеплити! І там спальне місце організувати. Зараз люди і не так живуть, місця ж мало». В її очах світилася жага до розподілу. Тетяна слухала мовчки. Спочатку — від повної несподіванки. Потім — тому що хотіла до кінця зрозуміти, як далеко зайшла їхня зухвалість. Вона дивилася на ці знайомі обличчя і не впізнавала людей, які сиділи в її кухні, їли з її тарілок

Автор

«Ділити квартиру будемо без тебе. Це не твій клопіт», — холодно кинула свекруха, і ця фраза, здавалось, заповнила всю кухню. Від неї щось ніби клацнуло в повітрі. Ложка, якою двоюрідна сестра Ігоря, чоловіка Тетяни, тільки-но водила по салатнику, застигла, так і не діставшись до рота. Микола Степанович, свекор, одразу відвів погляд убік, вдаючи, що його … Читати далі

– Пожила в хоромах одна, настав час звільняти площу! – Зарозуміло викарбував колишній, притягши із собою юриста

Автор

– Убік відійди, не на вокзалі! – Савелій нахабно ступив через поріг, розчепіривши лікті в засмальцьованій куртці. За його спиною маячив худий хлопець у мішкуватому піджаку. У блідих пальцях гість стискав канцелярський планшет із металевою прищіпкою. Мар’яна відступила на пів кроку назад. Руки самі вчепилися в одвірок. Пальці заклякли. Серце глухо штовхнулося кудись у горло, … Читати далі

— Денисе, сонечко, — лагідно покликала я, дивлячись на футболку, яку він щойно зняв і чомусь повісив назад до шафи до чистих речей. — Ти ж носив цю футболку цілий вчорашній день, чому ти її не кинеш у кошик для брудних речей? Вона ж тепер змішається з чистими.

Автор

— Денисе, сонечко, — лагідно покликала я, дивлячись на футболку, яку він щойно зняв і чомусь повісив назад до шафи до чистих речей. — Ти ж носив цю футболку цілий вчорашній день, чому ти її не кинеш у кошик для брудних речей? Вона ж тепер змішається з чистими. Хто б міг подумати, що через рік … Читати далі

— Який ще мотлох, Като?! Це наш родинний дім! Ти взагалі розумієш, що робиш? На якій підставі ти возиш сюди якихось чужих людей і плануєш продаж без згоди всіх законних співвласників?!

Автор

— Який ще мотлох, Като?! Це наш родинний дім! Ти взагалі розумієш, що робиш? На якій підставі ти возиш сюди якихось чужих людей і плануєш продаж без згоди всіх законних співвласників?!  Хто б міг подумати, що старий дачний будиночок моїх дідуся та бабусі перетвориться на арену справжньої юридичної та емоційної битви між двома родичами? Моя … Читати далі

Що ти таке плетеш, Мар’яно? — глухим голосом запитав батько, повільно опускаючи руку на стіл. — Яку ще сукню? До якого чоловіка? Ти при тямі взагалі? — Цілком, — дівчина спокійно відсьорбнула чай і звела на батьків ясні, незворушні очі. — Чоловіка звати Матвій. Він старший за мене на сім років. Має власну справу, міцно стоїть на ногах, має просторе житло і тверді погляди. У суботу ми випадково розговорилися біля кавового апарата, коли в мене не спрацювала банківська картка, а він за мене розрахувався. Потім підвіз мене додому. Учора ми гуляли вечірнім містом. А сьогодні він сказав, що йому набридло самотнє життя, він шукає порядну господиню для свого дому і пропонує мені стати його законною дружиною. Я подумала й вирішила, що це чудовий варіант. Галина Петрівна нарешті знайшла в собі сили опустити полумисок на підставку, бо руки вже помітно тремтіли. Вона важко опустилася на стілець і схопилася за щоки: — Господи помилуй… Василю, ти чуєш, що вона верзе? Вона два дні знає чоловіка і вже збирається йти до нього жити! Та хіба ж так робиться? Хіба нормальні дівчата так заміж виходять? Ти хоч знаєш, хто його батьки, де він виріс, чим дихає його родина? — А навіщо мені його батьки? — стенула плечима Мар’яна. — Я ж не за його батьків виходжу, а за нього

Автор

— Мамо, тату, збирайтеся, завтра вранці ми їдемо вибирати весільну сукню, бо я погодилася переїхати до чоловіка, з яким познайомилася в черзі до каси на заправці. Двадцятитрирічна Мар’яна промовила це абсолютно буденним тоном, навіть не відвівши погляду від свого чаю. Вона акуратно помішувала ложечкою цукор, ніби щойно оголосила прогноз погоди на завтрашній вечір. У невеликій … Читати далі

– Ти повинна! Батько аліменти на тебе платив…

Автор

Батько пішов із сім’ї, коли Поліні був рік. Поліна його не пам’ятала й не знала. Старшій сестрі Ліді пощастило більше, якщо можна так сказати, вона виховувалась батьком до семи років. Коли він пішов, Ліда дуже сильно переживала. Батька вона любила. Чоловік він був добрий, навіть коли не просихав. А не просихав він дедалі частіше. Мати … Читати далі

О, Марто, ти вже повернулася? — промовив він із привітною усмішкою. — Знову допізна з тими відомостями сиділа? Роздягайся, я якраз чайник зігрів. Я дивилася на нього і намагалася впізнати людину, за яку вийшла заміж. Домашній, теплий, такий звичний. І саме від цієї простоти робилося гірко. — Так, затрималася на роботі, — мій голос прозвучав глухо, але рівно. — Василю, а про які гроші ви щойно говорили з Галиною Петрівною? Він на мить запнувся. У погляді майнуло легке невдоволення, та він одразу повернув на обличчя турботливий вираз. — Та ми так, просто балакали про ціни на шпалери і плитку. Мама ж турбується за нас. Каже, що брати позику в банку зараз нерозумно, відсотки скажені. Я повільно кивнула, пройшла у ванну кімнату і ввімкнула кран. Вода шуміла, змиваючи денну втому, але думок зупинити не могла. Ми прожили у шлюбі чотири роки. І весь цей час свекруха була присутня в нашому житті невидимою тінню. Спершу вона навчала мене, як правильно розставляти каструлі на орендованій квартирі. Потім критикувала мої борщі, стверджуючи, що її синові потрібна інша їжа, поживніша, як удома

Автор

— Мамо, не переживай, на її рахунку грошей вистачить на все. Зачекаємо тиждень-два, поки їй капне квартальна надбавка за проєкт, і почнемо замовляти матеріали. А поки що хай думає, що ми разом складаємо на власне житло. Голос чоловіка долинав із кухні абсолютно спокійно. Він розмовляв так буденно, ніби замовляв доставку піци, а не розпоряджався моєю … Читати далі

Поверни гроші! Ти винна нам сто тисяч! — розсердилася я на зовицю. — Марино, скажи, тобі ж зарплату дали ще минулого тижня? Поверни хоча б частину грошей, а решту віддаси колись згодом. Ти ж сама обіцяла одразу після виплати. Марина різко перервала жування шматочка пирога і з подивом вирячила на мене. — Софіє, обов’язково про це говорити за сімейним столом? Я ж до вас у гості прийшла з відкритим серцем, огірки принесла, а ти одразу за своє — про гроші та борги. Будуть вільні кошти — обов’язково поверну, куди ж я подінуся. — А вони в тебе взагалі бувають вільними? Ти кожного разу даєш обіцянки і ще жодного разу нічого не повернула за всі ці роки! — Тобто ти тепер кожну копійку моєї зарплати рахувати будеш? Я думала, ми близькі люди, родина. Навіть у банку кредитні менеджери не поводяться так нетерпляче й жорстко, як ти! — Банк тобі безкінечно нові гроші видавати не буде, якщо ти старі позики не повертаєш у встановлений термін. Марина різко схопила свою брендову сумку з дивана і швидко вилетіла з квартири, грюкнувши дверима і тримаючи образу на мене важку

Автор

— Софіє, виручи до зарплати, будь ласка! — благально попросила зовиця Марина. — Пральна машина раптом потекла, майстер назвав таку шалену суму за ремонт, що простіше вже нову купувати. У мене до кінця місяця в гаманці зовсім порожньо, звернутися більше ні до кого на світі. Я працюю звичайним доглядачем у художньому музеї нашого міста. Зарплата … Читати далі

Скидай взуття на ґанку й не вештайся по хаті, у мене тут якраз маска на обличчі підсихає, пилюки не треба! Галина завмерла біля вхідних дверей із робочою сумкою на плечі. У коридорі було не продихнути. Вздовж стін височіли коробки з-під побутової техніки, зв’язані шпагатом клунки, мішки з одягом і кілька чужих валіз. Біля порога стояли розтоптані жіночі туфлі на підборах, яких вона зроду не бачила. З вітальні неспішно випливла Ярина, менша сестра її чоловіка. Вона тримала телефон на витягнутій руці, прискіпливо вивчаючи свій екран, і навіть не дивилася під ноги. — А ти чого посеред робочого тижня приїхала? — скривилася зовиця, поправляючи рожеву пов’язку на голові. — Павло казав, що у вас на складі ревізія до вихідних. Галина повісила робочу куртку на вільний гачок і перевела подих. — Ми закінчили облік раніше. Що тут коїться? Чиї це речі захарастили весь прохід? Ярина байдуже здвигнула плечима. — У мами запитай, вона на кухні порається. І двері щільніше причиняй, бо мені протяг у спину дме, а захворіти перед прямим ефіром мені зараз зовсім не до речі

Автор

— Скидай взуття на ґанку й не вештайся по хаті, у мене тут якраз маска на обличчі підсихає, пилюки не треба! Галина завмерла біля вхідних дверей із робочою сумкою на плечі. У коридорі було не продихнути. Вздовж стін височіли коробки з-під побутової техніки, зв’язані шпагатом клунки, мішки з одягом і кілька чужих валіз. Біля порога … Читати далі

— Ти бачила, які квіти Юля вибрала для залу?! — різко почала Олена, підвищуючи голос. — Звичайні білі троянди! Ну просто смак провінційної провінції! Гроші лише викидають на вітер. Хоча чого ще чекати від людей, які звикли жити за батьківський рахунок?

Автор

— Ти бачила, які квіти Юля вибрала для залу?! — різко почала Олена, підвищуючи голос. — Звичайні білі троянди! Ну просто смак провінційної провінції! Гроші лише викидають на вітер. Хоча чого ще чекати від людей, які звикли жити за батьківський рахунок?  Весілля Дениса та Юлі мало стати найщасливішим днем нашої родини за останні кілька років. … Читати далі