Романович

Рита прийшла додому пізно. На вулиці вже темніло. – Я подаю на розлучення, – заявила вона з порога чоловікові. – Можеш забрати квартиру, тільки частку мені виплати. Мені квартира не потрібна. Я їду! Микола аж присів від здивування. – Куди їдеш? – нарешті запитав чоловік. – А це вже моя справа, – діловито сказала Рита. – Я поки що у Люби на дачі поживу. Жінка дістала валізу. Микола не розумів, що це таке відбувається

Автор

-Та мені ж всього сорок девʼять… – Рита розгублено дивилася на лікаря. – Зовсім нічого не можна зробити? – з надією запитала вона. -На жаль ні. При певних процедурах, скажімо ще рік, чи півтора лишилось. А так шість-вісім місяців… -Я подумаю… – тільки й відповіла жінка і вийшла з кабінету. -Шість-вісім місяців, шість-вісім, – повторювала … Читати далі

Таня повернулася з роботи і побачила, що чоловік збирає її речі у валізу. – Сашко, а ти що робиш? Ми у відпустку зібралися? – з посмішкою запитала Таня. – Ні, ти з’їжджаєш! – спокійно відповів їй чоловік. – Цікаво, і чому це, любий? – посміхнувшись, спитала його дружина. – Ніякий я тобі більше не любий! Називай “любим” того – з ким ти в суботу була, – раптом сказав Сашко. Тетяна застигла, тільки зараз вона зрозуміла, про що говорить чоловік

Автор

Сашко увійшов в ліфт і солодко позіхнув. Жінка всю ніч не давала спати, але він ні про що не шкодував. На шостому поверсі ліфт зупинився і до нього приєднався його сусід Вадим, підморгнув йому і сказав: – Сашко, ви це, з дружиною тихіше не можете? У суботу нам спати не давали, та й сьогодні також. … Читати далі

Не стало Катерини… Сини приїхали з міста в село на поминки. – Добре, що хоч зараз зʼявилися, – шепотілись сусіди. – Матір хоч в останню путь провели. Закінчились поминки і сини з родинами вже почали збиратись додому. Раптом в хату зайшла тітка Ліда, сестра Катерини. – Тітко Лідо, нам їхати пора, – почав старший син. – Хату треба закрити. Вам би теж їхати час. – Як їхати?! – здивувалась сестра матері. – А я вдома! Нікуди мені не пора. Всі здивовано дивилися на Ліду

Автор

Рита з Дмитром одружилися і переїхали до матері Дмитра. Весілля було скромним. Вирішили накопичені гроші витратити на щось інше, а не на житло. До цього вони жили окремо – Дмитро з матір’ю, а Рита в гуртожитку. Вдома Рита не жила через те що матір гульбанила… Батька вона зовсім не знала. Мати вирішила дати їм пожити … Читати далі

Ігор з дружиною і сином святкували новосілля. Народу прийшло багато. Усім було цікаво, яким вийшов будинок. Прийшла і сусідка Лариса. Вона давно була закохана в сина Ігоря, та той на неї уваги не звертав. Всі сиділи за столом, як раптом Лариса встала і сказала: – Ось ви кажете, що земля під будинком нічийна? А ні! Я тут подивилася. Земля ця Іванчукам належить! Я їм написала все як є. Так що хазяї, або дім ділитимете або зноситимете! За столом раптом запала тиша

Автор

-Ну ось, Наталочко, отут ми хату і збудуємо! – Ігор обійняв дружину за плечі. – Бачиш тут і фундамент колись був. Я у сільраді запитав, то кажуть, що нічийна ця земля, нема хазяїна. Ти ж не проти, що ми з міста і сюди в це село переберемось? – запитав він. -Ігорчику, Бог з тобою. Я … Читати далі

Рита вийшла на подвір’я, розвісити випрані речі. Жінка глянула у двір до сусідів, і побачила Віктора, який бігає по двору, явно щось шукаючи. – Вітя, що шукаєш? – з усмікою запитала вона. Віктор нічого не відповів. Рита зайшла в хату, як раптом двері відчинилися і в будинок забігла заплакана Таїса, дружина Віктора. – Таїсо, що сталося? – запереживала Рита. – Як він міг? Як він міг таке подумати? – повторювала сусідка. Рита ніяк не могла зрозуміти, що ж таке сталося

Автор

Таїса з Віктором живуть у приватному секторі у невеликому провінційному містечку. Свій будинок люблять, їхній двір та прилегла територія облагороджена так, що немає байдужої людини, яка проходить повз. Завжди зупиняться і милуються витворами господарів. Влітку будинок і двір весь у квітах, клумби біля воріт на вулиці, ніде не побачиш сміття, взимку всі доріжки прочищені рівно … Читати далі

Віктор з Вірою запрацювалися допізна. – Давай, додому тебе відвезу, – запропонував він. Їхали вони довго. – Ти за містом живеш, чи що? – дивувався Віктор. – Не зовсім. Он мій дім, – раптом показала рукою дівчина. Віктор застиг від здивування. Перед ним був старезний, обшарпаний будинок. – Це твій дім? – здивовано запитав він. – Так, – спокійно сказала Віра. – Ми з бабусею тут жили. Її торік не стало. Вони піднялися на другий поверх. Віра відчинила двері. Віктор став на порозі і ахнув

Автор

Віктор зранку прийшов на роботу, переодягнувся і зайшов на кухню ресторану, де він працював шеф-кухарем. Він глянув на працівників і застиг від здивування. -Ти хто? – здивувався Віктор, коли побачив перед собою юну дівчину у довгому фартушку і майже до плечей рукавичками. -Я Віра, – тихо сказала дівчина. – Я у вас тут працювати буду, … Читати далі

Ольга зайшла в квартиру. На її пальті були якісь плями, а руках вона тримала маленький згорток. Її чоловік Олег вийшов у коридор і застиг від здивування. – А що це у тебе таке? – вигукнув він. – Це хто? – здивовано запитав він, зморщивши ніс. – Та так, у парку знайшла, – сказала жалібно Ольга. – Не могла пройти повз. Олег не розумів, що відбувається

Автор

Ольга поверталася з роботи додому, як завжди через парк. Осінь, мрячив дрібний дощ, їй хочеться скоріше додому, як на зло вранці не взяла з собою парасольку. Мокрі лавки в парку порожні, перехожих немає, погода не сприяє прогулянкам. Ольга завжди на роботу і назад ходить через цей парк, так ближче, завжди поспішає, проноситься центральною алеєю, ніколи … Читати далі

Андрій приїхав з Вірою в село до мами. – Нічого собі будинок? – здивувалася Віра, побачивши будинок мами Андрія. – Та нічого особливого, – усміхнувся Андрій. Назустріч їм вийшла жінка. – Це моя мама, Вікторія Леонідівна. Це Віра, – познайомив жінок Андрій. – Ходіть, я там пиріжків спекла. Поїсте з дороги, – сказала Вікторія Леонідівна. Віра з Андрієм сіли за стіл. Віра взяла пиріжок і почала їсти. Раптом вона відчула щось дивне. – Це що таке, – вигукнула Віра і дістала з нього якусь річ

Автор

– Що ти тут робиш? – Віра, прийшла з роботи, застала у своїй квартирі колишнього чоловіка. Він сидів і тихо пив чай ​​на кухні. – Чай будеш? Він ще гарячий, – спокійно промовив Віктор. – Я питання задала. Що ти тут робиш? – повторила Віра. – Чай п’ю, – знову ж таки спокійно повторив Віктор. … Читати далі

Віра святкувала день народження. Жінка накрила святковий стіл. Прийшли рідні та друзі. Всі привітали іменинницю, сіли за стіл. – Коханий, а де Настя? – запитала Віра у чоловік, не побачивши найкращої подруги за столом. – Не знаю. ЇЇ телефон не відповідає, – сказав Андрій. Зрештою подруга прийшла. Коли Настя увійшла до кімнати, настала тиша. – Ой, Настю, ти навіщо це зробила, – охнула Віра побачивши подругу. Решта гостей була вражена не менше 

Автор

Настя з дитинства дружила з Вірою, дівчата були сусідами, квартири поруч. Мами їх працювали в одній школі. Найкращими подругами були. За однією партою у школі сиділи, навчалися обидві добре. Але характером були абсолютно різними. Настя, була енергійно, дзвінкою, душею компанії, завжди заступалася за подругу. А подружка Віра була ніжна, тиха, скромна. Вона нікого не ображала, … Читати далі

Яна почула звук дверного замка і тут же вибігла в коридор. На порозі стояв її чоловік Олег з букетом квітів і якоюсь дивною коробкою в руках. – Кохана моя, з днем ​​народження! Я нарешті прийшов! – сказав він. – Дякую, Олежику, яка краса! Це ти квіти по всьому місту шукав? І що це за коробка? – здивовано запитала Яна. – А в ній – щастя, – раптом сказав чоловік. Він поставив картонну коробку на диван і відкрив її. Яна заглянула в неї і ахнула

Автор

Час наближався вже до обіду, коли Олег нарешті зміг зателефонувати коханій дружині: -Яна, все гаразд у мене. Скоро буду. Роботи багато… -Слава Богу, Олежику! Чекаю тебе. А то не могла додзвонитися… Олег був дуже засмучений. Адже сьогодні восьме березня, а в Яни не просто жіноче свято, а ще й день народження. Начебто все складалося якнайкраще, … Читати далі