Автор Романович
— Дім, тобі дзвонить твоя мама, — Анна простягнула йому телефон, не відриваючись від переговорів з постачальником риби. — Каже, терміново. Він взяв трубку, продовжуючи переглядати документи. Мати плакала в телефон уже хвилину, перш ніж він розібрав слова. — Дімочку,… Продовжити читання →
– Мамо, нам треба поговорити, – сказала мені донька, не встигла я й поріг переступити. – Ти ж сама бачиш, що нову квартиру краще мені віддати. Ми ж не могли переїхати без тебе, але тепер, якщо ти дозволиш, ми переїдемо… Продовжити читання →
Світлана, як і кожна інша людина, мала свій набір переконань та життєві цінності, якими завжди жила. Вона вірно виконувала ролі, які на неї накладали друзі, колеги, а іноді навіть випадкові знайомі. Всі завжди зверталися до неї за порадою чи допомогою,… Продовжити читання →
– Тоді поверни мені мою зарплату! Я сам вирішу, кому допомагати! – Закипів Влад. Тяжкі свинцеві хмари низько нависли над містом, ніби сама природа співчувала чужій біді. Небо було щільним, ніби заповнилося невимовними словами. Лінивий, але пронизливий вітер ворушив крони… Продовжити читання →
— Аню, ти де? — пролунав у слухавці незадоволений голос золовки, — ми приїхали! Чому ти нас не зустрічаєш? Матвій сказав, що ти на вокзал за нами приїдеш! — А ти звідки до нас, Ніно? — поцікавилася Аня, — чому… Продовжити читання →
– Мамо, ви вдома? – голос Андрія у телефоні звучав незвично глухо. – Так, сонечко. Щось сталося? – Олена одразу відчула недобре. – Можна я приїду? – Звісно, про що питаєш? Ти мене лякаєш! – Олено, ми запізнюємося. Що сталося?… Продовжити читання →
Ганна пішла від чоловіка за два дні після весілля, взяла з собою найголовнішу цінність — собачку Монічку, загорнула її в рожеву ковдрочку і, зупинившись у дверях, прикрикнула так, що навіть кіт стрибнув зі звичного місця в підвал: — Речі мої,… Продовжити читання →
Ярина стояла в дверях, розглядаючи батьківську квартиру, яку не відвідувала вже понад двадцять років. У кожній тріщині на стіні, у кожному порожньому місці вона відчувала смуток колишніх часів, коли вона була ще молода та щаслива і легко могла ще тоді… Продовжити читання →
– А я тільки на рік, – сказала Марія, сідаючи в автобус до Риму. – Всі так кажуть, – кинула зітхнувши сусідка по сидінню, – а лишаються надовго. Марія мовчала. У валізі – кілька суконь, фото дітей, а в душі надія,… Продовжити читання →
Я неабияк хвилювалася, коли наша Леся – єдина донька – заявила, що виходить заміж. А тепер ще й майбутні свати захотіли прийти до нас у гості. Леся розповіла: батьки її нареченого, Максима, мають не лише гроші, а й великий дім… Продовжити читання →