Романович

Арина майже фізично відчувала кожен грам накопичених грошей, що лежали на банківському рахунку. Кожну копійку, відкладену за три роки, вона заробляла невтомною працею і жорсткою економією. Ось і зараз, розглядаючи виписку з ноутбука, жінка із задоволенням відзначила: ще 7 500 гривень додалося до майже 600 тисяч. Ще трохи, і первісний внесок на власну квартиру буде … Читати далі

Білий кахляний кабінет лікарняної палати дихав холодом, дезінфекцією та тим особливим духом людського розпачу, який важко переплутати з будь-чим іншим. Марія Степанівна лежала на високому ліжку, прикута поглядом до сірої стелі, і слухала, як важко та нерівно стукає її власне серце. Кожен подих давався з труднощами, але найбільший біль гніздився десь набагато глибше — під … Читати далі

— Житимеш без мене — то, може, нарешті глузду навчишся! — Петро з тріском застебнув блискавку на великій дорожній сумці, куди щойно жбурнув стопку шкарпеток. Одна шкарпетка, скручена клубочком, сумно викотилася на підлогу. — Я для цієї сім’ї з ранку до ночі працюю, а ти… Ти навіть кредиту для Світлани оформити не хочеш! Це ж … Читати далі

— Поставила товар на місце й вийшла! Я сказав, негайно все лишила й вийшла! — закричав їй чоловік на весь супермаркет так, що довкола заніміли покупці.— Мене не хвилює, що ти хотіла! У тебе було п’ять хвилин, ти не вклалася, отже, лишаєшся без нічого! Осінній вечір повільно опускався на місто, фарбуючи сірий асфальт у вологі … Читати далі

— Як добре, що ти в дитинстві була такою самостійною й абсолютно не потребувала моєї уваги, — замріяно мовила мати, попиваючи лімонад біля басейну. — А тобі просто було байдуже, що зі мною відбувається, — спокійно, але виразно відповіла дев’ятнадцятирічна донька, навіть не підводячи очей від книжки. Літній день поволі випливав на свій найвищий, спекотний … Читати далі

Жодних відряджень — хто буде з мамою? — заборонив чоловік, не знаючи, що саме в тому відрядженні дружина підписала контракт усього свого життя — Куди зібралася?! Я сказав — жодних відряджень! Мати сама, їй погано, а ти з валізою гасаєш по квартирі як очманіла! Микола стояв у дверях спальні, схрестивши руки. Він був впевнений у … Читати далі

— А мені абсолютно байдуже, як звали тварин у вашому селі, — спокійно й твердо сказала  Світлана. — Це моя донька, її звати Марта, і це рішення не підлягає обговоренню.  Весняне сонце повільно занурювалося за горизонт, заливаючи затишну кухню Світлани й Андрія м’яким рожево-золотавим світлом. На підвіконні цвіла біла орхідея, а в повітрі витав приємний … Читати далі

— Знаєш, я тільки через п’ятнадцять років збагнула, як сильно одна необережна фраза чужої людини може зламати внутрішній спокій, — тихим голосом мовила Катерина, попиваючи чай. — Я просто навчилася обирати себе, слухати власне життя й перестала зважати на тих, хто намагається вказати іншим, як їм жити. Того травневого дня сонце світило винятково яскраво й … Читати далі

Тетяна вже простягнула руку, щоб відчинити двері на дачі, як раптом почула дитячі голоси. Сміх, гучна розмова. Вона на мить завмерла, не розуміючи. Хто міг бути в її будинку? І найголовніше – хто їх сюди впустив? Коли вона таки увійшла, на порозі застигла з телефоном у руці. У слухавці залягла така гнітюча тиша, що Тетяна … Читати далі

— Ти серйозно вважаєш, що весь світ крутиться навколо твоїх примх? — кинув Тарас, навіть не обертаючись від холодильника. — Нас троє, і вечеряти хочуть усі, а не лише ти зі своїми вигадками. Катерина стояла біля плити і мовчала. Вона вміла мовчати — це був її спосіб не говорити зайвого, не розпалювати зайвих суперечок у … Читати далі