Романович

Дитинство Аліни починалося так, ніби його сторінки писав автор класичних романів про щасливі родини. У великій, залитій сонячним світлом квартирі завжди пахло свіжою випічкою, кавою та парфумами її матері, Олени. Батько дівчинки, Вадим, був чоловіком дивовижної працьовитості та терпіння. Він керував невеликою, але успішною будівельною фірмою, і єдиним його прагненням було забезпечити своїм коханим жінкам … Читати далі

– Таїсіє, ти б валеріанки випила, перш ніж на свою дачу заходити! – Це ще навіщо? – Таїсія перехопила важку сумку з розсадою зручніше і здивовано подивилася на сусідку. Зоя стояла біля свого штахетника, спираючись на сапку, і співчутливо хитала головою. – А ти сама йди та глянь. Там твоя молода господарка такі порядки навела, … Читати далі

Сонце того дня було нещадним. Воно випалювало залишки зелені на цвинтарі, перетворюючи землю на суху, потріскану кірку. Повітря гуло від спеки та низького, монотонного співу священника. Ми стояли навколо відкритої ями, дивлячись на лаковану труну, в якій лежав наш батько — Віктор Петрович Коваль. Людина-кремінь. Людина-загадка. Нас було троє дітей. Мій старший брат Олег — … Читати далі

Вечірнє світло м’яко лягало на кахельну стіну кухні, коли Олена Ігорівна звично чистила картоплю. Шурхіт шкірки та мірний стукіт ножа заспокоювали, допомагаючи забути про втому після довгого дня в школі. Вона якраз міркувала про те, яку запіканку приготувати для невістки, коли в коридорі різко повернувся ключ у замку. Двері відчинилися з характерним скрипом, але замість … Читати далі

Оксана Петрівна стояла біля вікна своєї кухні, вдивляючись у сіре, налите важкими хмарами небо. У свої шістдесят три вона мала вигляд жінки, чиї плечі загартовані роками невтомної праці. Двадцять п’ять років вона працювала головним бухгалтером на місцевому заводі, самотужки виховуючи сина, бо батько пішов, коли Артему ледь виповнилося два. Вона пам’ятала кожну шпарину в цій … Читати далі

Гліб прокинувся від того, що ліворуч було порожньо. Промінь ранкового сонця, що пробивався крізь щільні штори, різав очі. На тумбочці, поруч із кухлем, у якому вже давно охолонув чай, лежав аркуш паперу. Почерк Оксани був швидким, проте впевненим: «Глібе, мала скоро прокинеться, треба готувати суміш. Я на ринок за свіжими овочами. Сніданок у мультиварці. Пам’ятай, … Читати далі

— Сховай цей мотлох кудись під лавку, бідність — це хвороба, яка передається через речі! — свекруха зневажливо відштовхнула мій пакунок ногою на очах у кількох десятків гостей. Я стояла посеред залу й відчувала, як усередині все кам’яніє. Довкола дзвеніли кришталеві келихи, гості сміялися, а дорога ресторація аж гула від пишного святкування. Але для мене … Читати далі

Чоловік сказав, що поїде сам. А я випадково побачила бронювання на двох У телефоні висіло бронювання на віллу. У графі «гості» було зазначено: двоє дорослих. Я знала, якщо відкрию це до кінця — не зможу закрити. Але втриматися не вийшло. Антон забув свій смартфон на столі, і коли я почула звук сповіщення, я хотіла перевірити … Читати далі

Запах шашлику висів над ділянкою густою, ароматною завісою. Вишневе вугілля шипіло, гублячи малинові іскри. Ангеліна, почувши знайомий голос, обернулася. Оксана, зовиця, вже впливала на подвір’я, картинно розводячи руками та оглядаючи свіжостругану дитячу гірку, пісочницю та каркасний басейн. За нею, як баржа на буксирі, тягся чоловік із численними сумками та пакетами, а двоє дітей, ровесників її … Читати далі

Сумку з речами я ледь донесла до дверей квартири з пологового. Усередині все палало від бажання повернутися «додому». Та дома вже не було. Моє ліжко стояло розібране у коридорі. А нова шафа для дитячих речей, яку ми з Максимом так довго вибирали, безслідно зникла. Кімната, яку ми готували для мене й малюка, аби нічні годування … Читати далі