Романович

— Ти серйозно вважаєш, що твоя мама мала більше права на мої чесно зароблені гроші, ніж я на власну мрію? — Марта стояла посеред передпокою, міцно стискаючи телефон, на екрані якого був відкритий банківський застосунок. Павло навіть не відвів погляду від ноутбука, де йшов футбольний матч, а тільки байдуже знизав плечима, ніби мова йшла про … Читати далі

— Олено, доню, дуже тебе прошу, виручи мене! Післязавтра в мене ж день народження, родичів з’їдеться повна хата, гостей буде сила-силенна, а в мене вже й сил не лишилося, ноги болять, старість — не радість. Прийди раніше, допоможи мені на кухні з приготуванням, сама я з таким обсягом роботи точно не впораюся. Ти ж у … Читати далі

— Іване! Послухай мене уважно! Знайди ту жінку, до якої ти пішов сорок років тому, і попроси в неї пробачення від мого імені, — тихо мовила Катерина, дивлячись чоловікові просто в очі. Іван завмер біля ліжка. Йому здалося, що він не розчув, або ж дружина в гарячці плутає слова й роки. Та її погляд був … Читати далі

— Оксано! Оксано, моя хороша, вийди з хати! Та досить уже ховатися від мене! Я ж знаю, що ти вдома, виходь, поговоримо, я ж тебе бачу! — голос Петра зривався на крик і лунав на всю тиху вулицю мальовничого села. Він стояв біля металевого паркану, вчепившись руками в стовпчики, і з відчаєм у погляді дивився … Читати далі

Колеги покликали Олену зустріти Новий рік за містом. До свята ще залишалося чимало часу, тож і подумати, і все спокійно підготувати вона встигала. Відповісти треба було не пізніше ніж за два тижні. — Олено, — знову зателефонувала колега. — Не вагайся, буде класно! Тільки дівчата. — Юлю, я ще подумаю. — Та що тут думати? … Читати далі

— Ти просто не вмієш бути вдячною, Іро, мама ж для нас старається, а ти вічно все перекручуєш, — кинув мені чоловік просто з порога, навіть не роззувшись. Я стояла посеред нашої крихітної кухні й дивилася на нього так, ніби бачила вперше за сім років спільного життя. На столі лежала квитанція за дитячий садок і … Читати далі

«Не ображайся, Наталю, але через твій ювілей ніхто не стане перекроювати свої плани» — сказала свекруха Тетяна Петрівна, чоловік промовчав, і Наталя вирішила відсвяткувати по-своєму — Не ображайся, Наталю, але через твій ювілей ніхто не стане перекроювати свої плани, — сказала моя свекруха Тетяна Петрівна таким тоном, ніби повідомляла очевидну істину. Тієї миті я стояла … Читати далі

— Оксано, ти ж чудово розумієш, що батьківська хата має належати тільки мені! Я ж була з мамою до самого її останнього подиху, доглядала за нею, купувала ліки на останні копійки, готувала, садила город і тягнула весь цей побут сама, а ти з’явилася на порозі тільки тоді, коли настав час ділити спадщину! — сердито крикнула … Читати далі

Галина зайшла в кімнату, не знімаючи пальта, і навіть не глянула на чоловіка, що сидів біля вікна з газетою. Телефон вона тримала перед собою, наче мікрофон, і говорила голосно, чітко, щоб кожне слово долітало до кожного кутка квартири. — Іринко, ти мене чуєш? Я щойно з села приїхала. З поминок твого свекра, царство йому небесне. … Читати далі

— Кохана, та ти й сама не розумієш, як тобі пощастило. Гарно ти біля мого сина влаштувалася, нічого не скажеш. Оксана Петрівна обережно поклала виделку на край тарілки. Вона сказала це рівно, навіть трохи зверхньо, ніби пояснювала дитині просту й очевидну річ. — Він у нас світла білого не бачить, з ранку до вечора на … Читати далі