Романович «Свекруха приїхала погостювати на тиждень, а за місяць заявила, що переписує свою квартиру на доньку і залишається жити у нас». Ми з Олегом йшли до цієї квартири п’ять років. П’ять років без відпусток, на вівсянці та нескінченних підробітках. Я — керівниця відділу продажів, він — провідний інженер. Ми вклали в цю трикімнатну квартиру не абиякі … Читати далі
Будильник задзвонив о п’ятій ранку. Ольга тихенько підвелася, щоб нікого не розбудити. Великий будинок ще спав. Вона поставила каву, сіла на хвилинку біля вікна й зробила перший ковток. За вікном уже було доволі світло. Для міста це ще дуже рано, а для села — день давно почався. Десь загавкав собака, сусід відкрив ворота, хтось уже … Читати далі
– Тепер ми з тобою житимемо по сусідству! – радісно повідомила Інесі старша сестра. – Ми таки вирішили з Митею купити ту квартиру. Зможемо бачитися частіше! – Так, хороша новина, – дівчина насилу видавила з себе посмішку. Її не дуже втішила звістка про те, що сестра буде настільки близько до неї. Інеса чудово пам’ятала, якою … Читати далі
Той вечір починався цілком звичайно для стандартної сімейної рутини, яка вже кілька років панувала в затишній київській квартирі. Марина стояла біля кухонного столу, розкладаючи вечерю, коли екран її телефону спалахнув коротким синім світлом. Звук сповіщення про фінансову операцію змусив її відволіктися від порцелянових тарілок. На екрані чітко світилися цифри: перерахунок на картку, сума п’ять тисяч … Читати далі
Людмила овдовіла рано. У тридцять п’ять років вона ховала чоловіка. Синові Васі тоді шість було, за місяць сім виповнилося. Свекруха наполягла перевезти тіло сина на батьківщину. Людмила сперечатися не стала, ховати у Києві було дорого, таких грошей не було. Андрій не працював останні два місяці. Компанія збанкрутувала, всіх звільнили. Багато хто знайшов роботу, а він … Читати далі
Будинок пахнув старістю. Це був не той затишний запах бабусиних пиріжків і сушених трав, про який пишуть у дитячих книжках. Це був важкий, густий, в’їдливий аромат камфорного спирту, хлорки, дешевого мила та безвиході. Олена відчинила кватирку, впускаючи морозне грудневе повітря, але воно лише на мить розігнало задуху. На ліжку, вкритому двома ковдрами, лежала її мати, … Читати далі
Аромат еустом і вологих хризантем роками був для Оксани синонімом стабільності. У свої двадцять вісім вона мала звичайне, навіть трохи нудне життя: робота флористом у квітковій крамниці “Орхідея” на околиці обласного центру, зйомна однокімнатна квартира з вічно протікаючим краном, кіт Маркіз і вечори за переглядом серіалів. Вона звикла рахувати дні до зарплати, купувати одяг на … Читати далі
Валентина Сергіївна сиділа на жорсткій вокзальній лаві вже другу годину. Валіза, перев’язана старим шнуром для білизни, стояла біля ніг. Поруч сумка з банками солоних огірків, які вона везла онукові. – Далеко до автобуса? – спитала вона у жінки, яка проходить повз неї, у форменій куртці. – Якого автобуса, бабусю? – та навіть не зупинилася. Валентина … Читати далі
Десять років. Три тисячі шістсот п’ятдесят днів. Саме стільки часу Олена не була вдома. Її життя в Неаполі вимірювалося не зміною пір року, а графіком прийому ліків сеньйори Франчески, запахом хлорки, від якого вже давно втратили чутливість рецептори, і короткими повідомленнями від рідних: “Оленко, в нас усе добре. Ти переказала гроші? Бо в тата спина, … Читати далі
Старий будинок на околиці міста завжди здавався Олені надто великим, надто холодним і надто мовчазним. Таким самим, як і його власниця — її мати, Марія. Точніше, жінка, яку Олена сорок три роки вважала своєю матір’ю. Минув рівно тиждень від дня похорону. Повітря у вітальні досі пахло воском, зів’ялими ліліями та тим специфічним, важким запахом старості, … Читати далі