Романович

Серпневе сонце ще палко пригрівало дачні клумби, виграючи золотими відблисками на пелюстках чорнобривців. Олена Петрівна впевненим рухом поправила святкову скатертину і окинула присутніх поглядом переможниці. — А нашій Діані пощастило, звичайно! — голосно заявила вона, привертаючи увагу всіх за довгим столом на веранді. — З’явилася до мого сина з двома валізами, без власного кута, без … Читати далі

— Подивись на дружину нашого бухгалтера, — сказав він погордливим тоном, не повертаючи голови до своєї дружини. — Завжди доглянута, у гарній сукні, ходить на фітнес. А ти на що перетворилася? Тобі всього тридцять років, а виглядаєш так, ніби тобі всі сімдесят! Чому ти перестала за собою стежити?  Осінній вечір огортав місто м’яким сутінком, коли … Читати далі

– Ти просто забрала собі її золоті сережки з камінцями, щоб закрити свої борги! – вигукнув чоловік настільки голосно, що за святковим столом вмить замовкли всі присутні. Я стояла біля дверей до спальні свекрухи з буденною торбою на плечі й перші кілька секунд навіть не могла осягнути, що ця звинувачувальна фраза адресована саме мені. Ще … Читати далі

— Бачу, у тебе такі модні джинси, Поліно… Але от живот усе зіпсував. Дівчинці треба втягувати живота, а не показувати його всім навколо! Це ж зовсім не гарно.  Одне випадкове зауваження, кинуте незнайомою людиною в шкільному коридорі, може на довгі роки засіяти сумніви в душі підлітка й змусити виснажувати себе нескінченними обмеженнями. Пройшовши крізь роки … Читати далі

— Ти скасував свято доньки заради зустрічі з колишньою? Ти взагалі в своєму розумі? — різко мовила Ірина. Тарас замовк так швидко, ніби до цієї секунди не усвідомлював, що саме вимовив уголос. Він сидів на краєчку дивана, опустивши руки між колінами, і дивився не на дружину, а кудись убік, на поличку з дитячими грамотами. Там, … Читати далі

Коли чоловік сказав, що йде, я думала, найгірше – це порожня квартира. Але справжній випробування почалося, коли я зрозуміла, що тепер доведеться пояснюватися з його матір’ю. Три тижні тому все було інакше. Ще три тижні тому я прокидалася в одному ліжку з людиною, яку любила, варила йому каву, прасувала сорочки й вірила, що наша родина … Читати далі

Єгор та Віка поверталися додому від батьків. Єгор мовчки стискав кермо, дивлячись на стовпи, що миготіли за вікном. Віка сиділа поруч, не ставлячи запитань. Вона знала: зараз будь-яке слово стане зайвим, будь-який дотик – передчасним. Заповіт. Це слово наче зависло в салоні. Чому Лідія Олексіївна обрала день народження чоловіка, щоб повідомити цю новину, Віка так … Читати далі

— Давай з тобою домовимося, — сказав мені колишній чоловік, коли ми з ним розлучалися. — Ти не подавай на аліменти, я сам тобі платитиму. Я ж не відмовляюся. Розлучалися ми цивілізовано. Півтора року тому на розлучення я подала сама. У шлюбі ми прожили п’ять років. Нашому синові на момент розлучення було три з половиною … Читати далі

На екрані висвітлилося «Семен Петрович», і Віра мало не впустила телефон у раковину. За п’ятнадцять років шлюбу свекор не подзвонив їй жодного разу. Ні після весілля, ні на день народження, ні коли вона лежала з температурою. Нуль дзвінків. І ось, будь ласка. Ні Гриша, ні свекруха, Лілія Георгіївна, після розлучення не набрали її жодного разу, … Читати далі

— В мене з’явилася інша людина, тому я до тебе повертатися не думаю — сказав Сергій і натягнув блискавку на великій дорожній сумці. Пальці в нього трохи тремтіли, а голос лунав занадто голосно для їхнього тихого передпокою. Він чекав чого завгодно: слів каяття, звинувачень, сліз, розбитого посуду, докорів про змарновані роки чи благань залишитися ради … Читати далі