Романович

Я стояла посеред нашої кухні, яку сама обирала, оплачувала, облаштовувала довгими вечорами, поки Андрій гортав стрічку в телефоні. Дивилася на чоловіка, якого колись так любила. І раптом усвідомила: я його зовсім не знаю. — Що тобі моя мама скаже, те й робитимеш! Зрозуміла? — Андрій накинувся на мене, і в його голосі бриніла така впевненість, … Читати далі

— Якщо ти зараз же не з’їси цю кашу, я віддам її бабусі, а вона знову сидітиме у своїй кімнаті й навіть «дякую» не скаже, — дев’ятирічна Мар’янка грізно схрестила худенькі руки на грудях і подивилася на молодшого брата. — Не віддаси, — похнюпився малий Назарчик, розмазуючи ложкою масло по тарілці. — Вона все одно … Читати далі

Зінаїда Федорівна отримала у спадок від батька квартиру. Їй було п’ятдесят п’ять, коли батько занедужав. З її матір’ю він був розлучений давно, але з дочкою завжди спілкувався. Зінаїда його доглядала два роки, до останнього подиху. В належний термін вона вступила у спадок. Звісно, квартиру можна було здавати, але син без квартири. У дочки будинок є, … Читати далі

Осінній ранок у коридорах міської лікарні видався напрочуд холодним. Галина Степанівна саме закінчувала чергування, заповнюючи медичні картки старим чорнильним пером, коли двері ординаторської без стуку відчинилися. Новий завідувач відділенням, зовсім молодий чоловік із надто самовпевненим поглядом, поклав на стіл аркуш паперу. — Підпишіть, будь ласка. Це наказ про оптимізацію персоналу. Лікарня більше не має можливості … Читати далі

Ранішнє сонце у великому спальному масиві української столиці зазвичай розливається м’яким, теплим золотавим світлом по балконах висоток, обіцяючи спокійний і гармонійний день, але у затишній квартирі Богдана та Олени сьогодні все почалося зовсім інакше. Замість звичного, приємного аромату свіжозавареної ранкової кави та мирного щебетання птахів за вікном, простір невеликої кухні миттєво заповнився гучним, різким звуком … Читати далі

— Можеш підігріти картоплю на воді? — попросила я свого коханого, маючи на увазі просто хлюпнути трішки води на сковорідку, щоб страва не пересохла. Заходжу за кілька хвилин на кухню й замираю: він стоїть і з максимально серйозним виразом обличчя варить запечену картоплю у каструлі з водою! Я так сміялася, що аж сльози котилися, але … Читати далі

— Жінко, ви взагалі реагувати збираєтеся? — уже суворіше мовила я. — Дитина замазала мені всі штани й постійно штовхається. Ви можете зробити так, щоб він сидів спокійно? — Ой,

— Ніколи! Чуєте? Ніколи не їдьте у відпустку з подругою, яка за тиждень до вильоту починає бідкатися про бюджетну поїздку та складні часи! Сценарій нашого відпочинку виявився просто абсурдом: людина тиждень ділила зі мною один круасан на двох, а в аеропорту спокійно розрахувалася «заблокованою» карткою за брендову сумку за дев’ятсот євро! Ми з Вікою товаришували … Читати далі

Лариса Аркадіївна зателефонувала Дар’ї за вісім днів до свого шістдесятиріччя і майже одразу перейшла до ресторану. Вона володіла двома інтер’єрними салонами, звикла влаштовувати великі зустрічі й до ювілею підійшла так само ґрунтовно. Меню вже затвердили, фотографа знайшли, розсадку вона міняла третій вечір поспіль. З п’ятдесяти місць вільними залишалися лише два – для знайомої пари, яка … Читати далі

Ранкове сонце повільно підіймалося над мальовничим передмістям Києва, заливаючи золотистим світлом старий сад, де кожна гілка яблуні зберігала пам’ять про минулі роки, про дитячий сміх, про мозолясті руки чоловіка, який власними силами зводив тут кожну стіну, і про тихі вечори, коли єдиним звуком на кілометр довкола було шурхіт вітру в кронах дерев. На відкритій терасі … Читати далі