Романович

— Ви можете уявити собі пса, який самостійно виходить з двору, йде на зупинку, чекає приміську маршрутку й без квитка їде у сусіднє село в гості? — сміючись, розповідала Оля подругам за чашкою кави. — Ми шукали його по всьому району, підняли на ноги сусідів, а він просто вирішив провідати бабусю й спокійно сидів на … Читати далі

— Уявіть собі: на дворі початок березня, холодний вітер, а я біжу сходами під’їзду в одній шкарпетці, з зимовими чобітками під пахвою та курткою в руках! — гаряче розповідала Марина подругам, витираючи сльози від сміху. — А все тому, що його “старша сестра, яка у відрядженні зараз”, виявилася суворою мамою, котра раптово повернулася додому й … Читати далі

— У п’ятнадцять років здається, що увесь світ лежить у тебе під ногами, а будь-яка міжміська електричка — це твій особистий експрес до дорослого життя! — з посмішкою згадувала Аліса під час дружньої розмови. — Батьки думали, що я сиджу у бібліотеці або вчу алгебру в подруги, а ми з дівчатами тим часом купували квитки … Читати далі

Микола, спустошений зрадою дружини, вирішує довести, що вірности не існує. Та коли його план спрацьовує, начальник обирає не розлучення, а прощення й оновлення шлюбних обітниць, перетворюючи гру Миколи на гірке усвідомлення власної нездатності пробачати. Микола сидів у своєму старому кріслі, яке пам’ятало ще ті часи, коли в його квартирі лунав дитячий сміх і пахло свіжоспеченими … Читати далі

Серпневе сонце над південною Кампанією не просто гріло, воно випалювало все живе, перетворюючи кам’яне подвір’я на розпечену сковорідку. У центрі цього кам’яного кола, під старим виноградним навісом, височіла справжня гора. Це були ящики, дерев’яні, пластикові, перекошені від старості корзини, вщерть заповнені м’ясистими, червоними, лискучими помідорами сорту сан-марцано. Повітря густішало від солодкуватого, трохи пряного запаху помідорного … Читати далі

– Я в суботу внесу завдаток за машину, – сказав Микола, забираючи телефон у кишеню. – Господар ще трохи поступиться, якщо швидко все оформимо. – Не внось, –  Василина серйозно подивилася на чоловіка. Микола вже збирався піти до спальні, вважаючи питання вирішеним, але зупинився. – Чому? – Тому що я вирішила по-іншому розпорядитися своєю надбавкою … Читати далі

— А де в нашому домі спатиме чужий дорослий хлопець, якщо в нас троє дітей на дві кімнати? — запитала Марина, дивлячись просто в очі чоловікові. — Може, на кухні біля плити постелимо? Чи виселимо меншого на балкон? Роман тільки опустив очі. Його руки тремтіли так, що чашка з недопитим чаєм дзвеніла об блюдце. — … Читати далі

Маша ніколи не любила свою двоюрідну сестру Віру. Вона вічно лізла до неї з порадами, як їй жити, що робити. Віра завжди знала все краще, ніж Маша. Тому Маша намагалася зайвий раз із Вірою не спілкуватися. Тим паче у Віри особисте життя не складалося, вона хотіла, щоб у неї було все, як у Маші, адже … Читати далі

Спекотний серпневий полудень важко осідав на подвір’я старого цегляного будинку. У літній кухні пахло киплячим цукровим сиропом, оцтом та розвареною квасолею. На широкому столі тіснилися скляні слоїки, металеві кришки й полив’яні миски з нарізаними овочами. Галина стояла біля плити, витираючи чоло рукавом легкої ситцевої кофти. Її зовиця, Віра, сиділа на лаві коло прочиненого вікна, неспішно … Читати далі

— Любо, ти що, справді думаєш, що я дозволила синові на тобі одружитися за гарні очі? Ці слова прозвучали спокійно, між ковтком узвару та шматком пирога. Без крику. Без злості. Просто як давно відома істина, яку нарешті вирішили нагадати вголос. Люба стояла біля мийки, тримаючи в руках тарілку з тонким візерунком. Вода з крана бігла … Читати далі