Романович – Значить, розлучення? Добре, – сказала я і повернулася назад до плити. На сковороді тихо пострілювала олія, цибуля золотилася, пахло домашніми котлетами. Звичайний вечір вівторка. Вадим стояв біля дверей кухні. У дорогій куртці, з валізою. Обличчя у нього було урочисте і трохи винне. Він явно підготувався до скандалу. Чекав, що я впустю лопатку, вчеплюсь йому … Читати далі
— Ти знову за своє? Віталію, на годиннику вже п’ята вечора, скоро сини зі школи прийдуть, а в холодильнику кіт наплакав — лише шматок масла та вчорашній борщ! Віталій навіть не поворухнувся на дивані. Він продовжував дивитися в одну точку на стіні, де колись красувалися якісні європейські шпалери, а тепер висів лише дешевий паперовий клапоть, … Читати далі
– Будинок на морі запишемо на Олену, у неї діти маленькі, – сказала Галина Петрівна, й поставила чашку на стіл. Я підвела очі від телефона. Свекруха сиділа навпроти, пряма, з діловим виразом обличчя. На кухні пахло кавою, але мені різко розхотілося її пити. – Який будинок? – спитала я. – Ну твій же. Юра каже, … Читати далі
Ранковий листопадовий туман густо застилав простори столичного району на Оболоні, коли Маша стояла біля вікна, намагаючись зосередитися на створенні нової тендітної броші з атласних стрічок, намистин та чеського бісеру. За кілька місяців до весілля вони з Іваном довгі години обговорювали за чашкою вечірнього чаю, де саме їм шукати житло після шлюбу. Тоді ці питання здавалися … Читати далі
Це було уже п’яте велике коло, яке Олена намотувала з візочком навколо засніженого парку. Знову почалася хуртовина, ноги в зимових черевиках промерзли до самих кінчиків пальців, але вона продовжувала вперто штовхати транспортний засіб вперед. Дівчинка мирно спала під теплими шарами ковдри, і це здавалося єдиним світлим променем у цьому виснажливому вечірньому марші. Молодій жінці дошкуляв … Читати далі
Марина розкладала тарілки на столі, рахуючи кожну подумки. Вісім. Рівно вісім – жодної зайвої, жодної випадкової. Кожна з них чекала свого гостя, людини, яку вона справді прагнула бачити поруч цього особливого вечора. — Дашко, будь ласка, віднеси серветки на стіл, – попросила вона доньку, що крутилася поряд. – Ось ці, із золотими зірочками. Ти ж … Читати далі
Тимофій і Настя були одружені лише пів року. Ще не всі звички один одного були вивчені, але деякі вже починали бісити. Тимофій був непоганим хлопцем: добрим, дбайливим, працьовитим. І все б нічого, але щоразу, сідаючи за стіл і приймаючись за їжу, яку приготувала Настя, починалося те саме: – Що тут у нас сьогодні? Так-так! Голубці! … Читати далі
— Віталику я дачу переписала, — сказала мати таким тоном, яким говорять про погоду. — Ти і так влаштована. Аліна підвела очі від тарілки. За столом сиділи четверо: вона, мати, Віталій та його подруга Світлана. Святковий обід, день народження Галини Сергіївни, запечена курка, салат з крабовими паличками і ця фраза, ніби так і треба. — … Читати далі
На родинному святі з’явилася людина, яку ніхто не очікував побачити. Родич, якого не бачили понад двадцять років, просив свою частку у квартирі брата. Настя довго обирала, що вдягнути. Розкладені на ліжку сукні здавалися то занадто яскравими, то безнадійно нудними. Зрештою вона зупинилася на бірюзовій — подарунку мами на минулий день народження. — Даниле, ми запізнимося! … Читати далі
Про Настю з дитинства говорили, що у неї шила в одному місці – ніколи вона не відрізнялася посидючістю. Жоден шкільний, а потім університетський захід не обходився без неї. Суботник – Іванова в перших рядах! Чергування по гуртожитку – Настя виконає все у найкращому вигляді! Вона ніколи не чекала, що хтось зробить за неї. – Ех, … Читати далі