А де гаряче? Я думала, нас зустрінуть як людей, із запашною вечерею. Чи ви тільки сухими канапками гостей годувати збираєтеся? — Зараз усе розігріємо, сідайте, будь ласка, — спокійно відповіла Галина, виходячи з кімнати й намагаючись усміхнутися. Роман спостерігав за цим усім і намагався втримувати внутрішній спокій. Він виріс у родині, де завжди цінували повагу, тишу та стриманість. Для нього гості — це приємна, неспішна розмова, охайність і взаємна ввічливість. А тут знову починався безладно-шумний ярмарок, де ніхто не зважав на чужі кордони. — А чого м’яса на вогні не посмажили? Ми ж у приватний будинок приїхали, як-не-як! — додав Василь, валячись на м’який диван у вітальні й широко розправляючи плечі. — Надворі мороз і сніг, зараз трохи не та погода для вогнища, — стримано пояснив Роман, сідаючи на край крісла. — Та ти що! Ти ж чоловік, мав би швидко все облаштувати. Чи від зручного життя вже відвикаєш від простої роботи? — розреготався Василь, поплескуючи себе по коліну. Світлана лиш хихикнула, навіть не відриваючись від свого телефона, у якому щось уважно розглядала
— Ром, ти ж не забув, що в п’ятницю до нас приїжджають Світлана з Василем? — невинно запитала Галина, ретельно помивши велике червоне яблоко й витираючи його серветкою. Якби ж хтось знав, як чоловік сподівався, що вони забудуть. Що в них з’являться якісь невідкладні справи, зламається старенька машина, раптово доведеться їхати на город чи помагати … Читати далі