Романович

У квітні Наталя приїхала до мами в передмістя Вінниці о сьомій ранку, хоча зазвичай раніше десятої у вихідний її неможливо було витягти з дому. Слідом за її автомобілем у двір заїхав бус із причепом. Ще через десять хвилин підкотила машина молодшого брата Богдана. Мама вийшла на ґанок у теплому халаті, подивилася на дітей, на чотирьох … Читати далі

– Я з тобою, Мишко, розлучуся, слово честі! Скажи мені скільки можна? Скільки ще терпіти це паломництво твоїх численних родичів? – Коли я за тебе виходила заміж, мені ніхто не сказав, що дев’ять місяців на рік я навіть у душ спокійно сходити не зможу! – Твої родичі до нас тільки взимку не приїжджають, бо холодно! … Читати далі

— Це… це неможливо, — закрутила головою я, а в грудях замигтіло дивне відчуття суміші бажання й провини. — Як я можу залишити дитину, навіть на тиждень? Що кажуть люди? Що скаже моя мати? Вона ж назве мене найбезвідповідальнішою матір’ю у світі!  Безвідповідальна мати чи щаслива та відпочивша дружина? Наші друзі запропонували залишити чотиримісячне немовля … Читати далі

— Невже справді існують люди, яким подобається сидіти вдома весь день, наодинці, ні з ким не бачитися і ні з ким не розмовляти? — вигукнула  знайома, повторюючи тему, яку нещодавно активно обговорювали в соціальних мережах. — Це ж нудно! Людям потрібне спілкування, рух, емоції, обмін енергією!  Невже справді існують люди, яким подобається сидіти вдома весь … Читати далі

Ірина підняла дорожню сумку на четвертий поверх, поставила її біля стіни й кілька секунд просто стояла, переводячи подих. Дорога з Ужгорода до Івано-Франківська виявилася довшою, ніж вона планувала: спочатку затримався автобус, потім довелося чекати пересадки, а останні двадцять хвилин вона їхала містом у заторі й думала тільки про одне — зараз відчинить квартиру, поставить чайник, … Читати далі

В той вечір у нас було дванадцять гостей, дві гарячі курки, три салати та одна людина, якій дуже хотілося виглядати господарем світу. Цією людиною був мій чоловік Олег. Привід він вигадав гарний: п’ять років його столярної майстерні. Формально, майстерня містилася в колишньому гаражі за будинком, але Олег називав її «виробництвом» і останні два тижні ходив … Читати далі

— Донечко, ми ж одна родина, а в тебе зараз заробітки непогані, то невже тобі шкода для рідного батька? Мар’яна уважно подивилася на тата через стіл невеликої кав’ярні й спокійно поправила рукав светра. — Тату, тобі не шкода. Але ти просиш не для себе. Ти просиш, щоб я облаштувала чуже житло жінці, з якою ти … Читати далі

Ранковий автобус підстрибував на вибоїнах розбитої сільської дороги, здіймаючи куряву над сухими придорожніми бур’янами. Оксана сиділа біля запітнілого вікна, тримаючи на колінах важку дорожню сумку, і вдивлялася у знайомі з дитинства краєвиди Волині. Майже двадцять років тому вона виїхала звідси до Чехії у пошуках кращої долі, влаштувалася у Празі, зустріла там свого чоловіка Тараса, народила … Читати далі

— Моя мама вже віддала ключі від своєї квартири чужим людям і завтра вранці переїжджає до нас, — спокійно мовив чоловік, навіть не підводячи погляду від своєї тарілки. Надія повільно опустила виделку. Здавалося, повітря на кухні вмить стало густим і нерухомим. — Що ти тільки що сказав? — перепитала вона, сподіваючись, що це просто якийсь … Читати далі

До нотаріуса ми з Тарасом прийшли в середині червня. Надворі стояла така спека, що асфальт біля старого будинку в Кропивницькому здавався м’яким, а в невеликому кабінеті безперервно працював вентилятор. Брат сів біля дверей, я — навпроти столу. Нотаріуска переглянула документи, кілька разів клацнула мишкою, звірила дані й нарешті повернула монітор трохи до себе. — На … Читати далі