Романович

Я дивилася, як мій племінник Олег, ніби хазяйновитий ревізор, методично обліплює мою вітальню яскраво-жовтими стікерами. Один прилип до рами дзеркала, другий — до дверцят шафи, а найбільший він почепив просто на плазмовий телевізор. Здавалося, він уже намічав, що забере собі, а що — віддасть на поталу іншим. — Олеже, ти зараз більше схожий на співробітника … Читати далі

— Як же ти тут сама даси собі раду, бабусю, коли я поїду? — запитав Назар, перекладаючи в сумці зошити та креслення. — Не переживай за мене, синку, я ще маю силу. Тобі треба свій шлях верстати, професію здобувати та на ноги ставати. Поки можу сам себе доглянути — радитиму собі. А як уже зовсім … Читати далі

— І тому, Ярославчику, я все вирішила: хату в селі я переписала на Наталку, їм із чоловіком на перший внесок за власне житло потрібніше, вони ж молоді. А сама переїжджаю до вас. Назовсім. Виделка з шматочком яблучного пирога завмерла на пів шляху до рота Соломії. Недільний обід, який і до цього нагадував ходіння по тонкій … Читати далі

— Якщо ти зараз же не прибереш це ганчір’я з балкона, я викину його просто на вулицю! Чим ти думаєш, коли таке вішаєш?! Сусіди ж дивляться, сором який! Галина Степанівна ввалилася до помешкання без жодного попередження, як робила це завжди. Вона ступала так господарно й впевнено, ніби це була її власна хата, а не житло … Читати далі

Після того як батьківська квартира було швидко продана, Вероніка відчувала дивну порожнечу. Вона могла б купити щось для себе в місті, але натомість вклала усі гроші в занедбану дачу — шість соток землі, старенький дерев’яний будиночок із мансардою, лазню, що ледь трималася купи, та зарослий чагарниками сад. Тоді вона ще не знала, що цей її … Читати далі

«Які ще документи, Галю? Ти навіть не уявляєш, який подарунок тобі залишила мати за тими дверима!» Ці слова подруги застали її на порозі старої квартири. В руках Галина тримала не документ про спадщину, а розмоклий від дощу папірець із лікарні, знайдений у поштовій скриньці. Скринька протікала ще з минулої осені, але лагодити її вже було … Читати далі

— Я ж просто хотіла як краще, а мене виставили чужою у власній родині! — саме із цих слів, вимовлених крізь сльози, і почалася історія, яка ледь не розбила нашу сім’ю на друзки. Зараз, коли минув час і пристрасті трохи вщухли, я можу розповісти про все спокійно. Але тоді мені здавалося, що світ навколо просто … Читати далі

– Якщо дійде до суду, хлопці залишаться зі мною! – Антоне, ну не починай ти знову… – А я й не починаю! Я тобі прості речі пояснюю на пальцях. Ти на себе у дзеркало давно дивилася? У тебе навіть власного кута немає. Підеш на вулицю, зрозуміла? Ольга Юріївна завмерла на порозі передпокою, так і не … Читати далі

Мотоцикл Миколи стояв у дворі, як пам’ятник, натертий ганчірочкою до блиску. А паркан поруч покосився так, що курка могла через нього переступити. Я на цей мотоцикл щоранку дивилася, коли йшла на роботу. У цьому був мій чоловік: авантюрист, любитель задоволень. Я через це в нього і закохалася, – Колька тоді був із ямочками на щоках, … Читати далі

Хата на околиці села стояла висока, під черепичним дахом, з просторою верандою, яку колись покійний Степан викладав власноруч. Надія доглядала цю садибу двадцять років сама. Вона звикла, що вечорами чути тільки шелест листя горіха та цокання старого годинника на стіні. З трьох доньок, які одна за одною випурхнули до Польщі та Італії на заробітки, чекали … Читати далі